Пригоди мандрівного лицаря чи спроба достукатися до людських сердець? (За романом Сервантеса "Дон Кіхот")

І. Роман Сервантеса "Дон Кіхот" як відтворення доби середньовіччя. (Літературна пародія на лицарські романи стала пародією на середньовіччя, на буржуазні відносини, що панували за тієї доби. Історія Дон Кіхота — яскравий приклад того, що не час створює людей, а люди прикрашають його, як це зробили великий письменник Сервантес і його герой Дон Кіхот. Вони ж і довели, що навіть у найжорстокіший час бувають чисті і благородні серця.)

ІІ. Шлях мандрівного лицаря: від благородних поривань до розчарувань.

1. Початок пригод. (Начитавшись лицарських романів, збіднілий ідальго повірив, що все у книгах правда і вирішив і собі пошукати пригод. Він власноручно приготував собі шолом, щит і спис, спорядив стареньку шкапу, яку назвав Росінантом, і вирушив втілювати у життя свої благородні помисли. Йому так хотілося бачити скрізь замки, справжніх лицарів і гідних суперників. Дон Кіхот готовий був вершити справедливість, допомагати невинним, карати кривдників. Нехай навіть із його посвячення в лицарі влаштували посміховисько, нехай навіть доводиться змагатися з вітряками і терпіти поруч занадто корисливого і хитрого зброєносця.)

2. Художні засоби зображення образу Дон Кіхота. (Кажуть, що від смішного до сумного один крок. Гостроту сприйняття свого героя Сервантес підкреслив божевіллям у поєднанні з чистим і ясним розумом. Кумедні ситуації, у які потрапляє Дон Кіхот, його небажання бачити очевидне, його приниження перед кривдниками і його бажання бачити в кожному, навіть негідникові, благородного лицаря дивовижно поєднуються волею автора з такими мудрими висловлюваннями, що аж ніяк не могли народитися у свідомості божевільного. Скажімо, ось ці слова: "Свобода, Санчо, — це одна з найдорогоцінніших щедрот... з нею не можуть зрівнятися ніякі коштовності... Заради свободи, як і заради честі, можна ризикувати життям..., неволя є найбільшим з нещасть, які тільки можуть статися з людиною...". Ці слова автора для характеристики свого героя найбільш яскраві і переконливі. Інколи навіть складається враження: а чи не сміється Дон Кіхот з натовпу, чи не божевільні саме люди, які його принижують?) 3. Від оптимістичного початку до сумного фіналу. (Фінал роману виявився неочікуваним: Дон Кіхот відрікається від того, що так хоробро захищав. Сервантес розумів недосконалість навколишнього світу і усвідомлював безперспективність шляху свого непрактичного героя-романтика. Стає очевидним, що зломили його не побиття і фізичні страждання, а черствість і тупість тих, у кому він хотів бачити благородних лицарів. А чи зломили насправді?)

III. Значення роману. (Герой Сервантеса вже близько чотирьох століть продовжує свій шлях духовними дорогами людства, несучи вогонь романтики, незвичайності, хоробрості і готовності боротися навіть із вітряками, якщо це може возвеличити насамперед у власних очах. Для одних Дон Кіхот — герой, для інших — божевільний. Це "вічний образ" нескінченного конфлікту між шляхетністю бажань і неможливості їх втілення, пошуку сенсу життя і-свого місця під сонцем.)