Дон Кіхот — божевільний дивак чи останній лицар?

Мігель де Сервантес задумав свій роман як пародію на традиційний лицарський роман. Адже за доби середньовіччя лицарські романи були найпопулярнішим "чтивом". Герой Сервантеса має цілу бібліотеку подібних романів, через які він зрештою і збожеволів.

Втілення задуму Сервантесом було настільки успішним, що роман "Дон Кіхот" вийшов далеко за межі літературної пародії. Глибоко і тонко розкритиковано суспільні взаємовідносини за доби середньовіччя, показано лицемірство і ханжество буржуазії.

Герой Сервантеса Дон Кіхот одержимий бажанням встановити справедливість у цьому світі. Адже героям його улюблених лицарських романів так легко було подорожувати з мечем і забралом, встановлювати справедливість, боротися зі злом. І робилося все це безкорисливо — в їм я Прекрасної Дами. Можна було б просто посміятися із п'ятдесятирічного лицаря Дон Кіхота, його смішних облаштунків, старого і немічного коня, із занадто раціонального зброєносця, якби все це не було таким безнадійно сумним. Недарма ж Дон Кіхот сам назвав себе Лицарем Печального Образу.

Дон Кіхота не розуміли сучасники, сміялися з нього, лупцювали і закидали камінням. Навіть односельці, які його давно і добре знали, вважали його божевільним. Хоча коли він рятував підпаска від побиття хазяїном, він аж ніяк не виглядав людиною несповна розуму. Ота знаменита фраза Дон Кіхота "Нечемний рицарю, сором битися з тим, хто не може оборонятися!" стосувалася не лицарських законів, а швидше просто людяності, порядності і справедливості. Ні, не божевільним був Дон Кіхот, коли вимагав від хазяїна розрахуватися з малим за роботу. А коли селянин почав розповідати, що від загальної суми боргу треба відняти вартість трьох пар черевиків, що він дав хлопцеві, та на кровопускання під час хвороби малого підпаска, мандрівний лицар мудро зазначив: "...але хай черевики та кровопускання лишаються хлопцеві за побої, що він безвинно терпів од вас". На мою думку, занадто розумно і виважено сказано як на божевільного.

Мабуть, не в ту добу народився Дон Кіхот. Не видно серед оточення мандрівного лицаря ані порядності, ані шляхетності, ані гуманістичних принципів. Дон Кіхота не розуміли його сучасники, не розуміють його і зараз. І від цього удвічі сумно. Невже лицарство — це лише плід фантазій письменників?