Єдність світів у творчості Р. М. Рільке

РІЛЬКЕ РАЙНЕР МАРІЯ

(1875-1926)

Австрійський поет, який створив неперевершені зразки європейської модернової прози. Для його поезії є характерними мотиви філософського осмислення життя, містичне відчуття світу. За концепцією поета, митець повинен стати Орфеєм, щоб вказати людині правильний життєвий шлях, вивести її з темного мороку до світла.

Початок творчості пов'язаний з подорожами до Росії та України, які справили на нього незабутнє враження, підсумком раннього періоду стала збірка "Часослов" (1902).

"Паризький" період життя представлений у збірці "Нові поезії" (1908) — на цей час поет працює разом з відомим скульптором Роденом, осмислює вічність життя через пластичність речей, створює "поезії-речі".

За три роки до смерті поет завершує поетичні цикли "Дуїнянські елегії", "Сонети до Орфея".

У творчому доробку Рільке є прозові твори, монографії.

Єдність світів у творчості Р. М. Рільке

О спів Орфея! Співу повен слух.

І змовкло все, ma плине крізь мовчання

Новий початок, знак новий і рух...

P. M. Рільке

Рільке-Рільке-Рільке...

Річною галькою на губах перекочується звучне прізвище відомого австрійського поета. Його називали пророком минулого, він завоював собі славу Орфея XX століття. Далекий міфічний Орфей був зрозумілим Рільке, і ми, люди XXI століття, близько до серця беремо біль і радість міфічних персонажів, бо це — сама вічність.

"На півночі у гористій Фракії жив колись знаменитий співець Орфей. Співав він так, що зачаровував навіть диких звірів, а дерева і скелі підступали ближче послухати той спів", — так про Орфея говорить давньогрецький міф.

Орфей втратив свою кохану дружину Еврідіку. Горе, його було безмежним, болем бриніли струни кіфари, і пісня лунала, як плач. Навіть похмурий Харон, який перевозив до Аїдового царства тільки тіні померлих, був вражений співом Орфея і погодився його перевезти.

Аїд з дружиною Персефоною теж були зворушені невимовним горем співця й погодилися відпустили Еврідіку з царства мертвих. Вона завдяки Орфею могла б, як ніхто і ніколи, переступити межу двох світів, повернутися з мертвого світу до світу живого.

Орфей, отримавши кохану, був радий бігти чимдуж, але Еврідіка ледве встигала за ним разом із Гермесом:

Чуття у ньому буцімто двоїлись,

бо мчався зір, неначе пес, вперед,

вертався, спинявся, і чекав...

Йому здавалось іноді, що він

вчуває кроки кожного з двох інших,

які за ним узвозом вгору йшли.

Проте це тільки крок його лунав...

Не смів обертатися Орфей, губився у здогадках — чи йде за ним Еврідіка, чи може загубилась десь у цій важкій дорозі. А ж ось з'явилося світло — скоро вихід із царства мертвих. Орфей боїться, що Еврідіка відстала, загубилася, зовсім не чує позад себе нічого і — озирається.

За його спиною, поряд, зовсім близько стоїть Еврідіка, але тінь її починає віддалятися і зникає у темряві.

"Невпевнена, і ніжна, і терпляча" Еврідіка увібрала в себе "смерть велику, таку нову, що не збагнути її", вона так і не змогла пробудитися від мертвого сну — "вона в собі вся скупчилась, посмертним наповнена по вінця".

Кинувся за нею Орфей, але його руки хапали тільки порожнечу. Ніде немає коханої, тепер він убив її сам! Горе Орфея безмежне...

Але у вірші "Орфей, Еврідіка, Гермес", який створив Рільке, образ співця Орфея, здається, не виступає на передній план, поет вдивляється у Еврідіку — можливо, ця дівчина з міфу є для нього ідеалом жінки, є цілим Всесвітом.

Еврідіка ступає поруч бога Гермеса. їй дозволено стати поруч бога, а не за ним чи перед ним, то, може, це означає, що для Рільке жінка прирівнюється до самого Бога!? Вона "була, немов надвечір юна квітка", вона вже не та, що колись її оспівав у своїх піснях Орфей, вона "не власність жодного мужчини", — "вона вже корінь", "пробу-яла злива". Жінка — як сама земля, як символ життя, як вічність, яка не може мати власника, навіть якщо цей власник — Орфей.

Рільке — поет-філософ, і для нього жінка — це святе, як Бог.

Беатріче для Данте, Лаура для Петрарки — це кохання буз будь-якого привласнення.

Така ідея закладена у поета і в циклі його віршів "Сонети для Орфея". Тут стверджується єдність двох світів — видимого і невидимого, а Орфей є тим, хто переводить з одного світу до іншого. Орфей — це спів, це високе мистецтво, це сама стихія життя.

Орфей — це поет, який своїм співом збуджує людей. Орфей перетворює хаос у космос, творить прекрасне і це прекрасне дарує людям радість і надію на життя, пробуджує оптимізм і віру.

Ладом пісень ти приборкав розгукану зграю,

Хіть плюндрування здолав будівничий твій спів.

Мені здається, Райнер Марія Рільке своїм поетичним даром скорив, як і Орфей, весь світ.

У глибині душі я радію з того, що я — теж піщинка всесвіту, яка поєднує усе на землі, частинка тієї країни, яка колись зачарувала Рільке, дала натхнення творчості — я радію з того, що ця країна — Україна.

Рільке вірив у те, що в нашій країни є велике майбутнє. Київ, Києво-Печерська лавра, Шевченківські місця, Полтавське поле бою, кобзарі справили на Рільке величезне враження і він, окрилений історичною монументальністю нашої історії, створив шедеври поетичного мистецтва.

Я вірю Рільке! Є така впевненість, що має бути Орфей і на нашій землі, що він розбудить наше "царство мертвих", що ми прокинемося від такого собі сомнамбулічного стану і заспіваємо усі разом щасливу пісню про радісне життя не тільки України, не Америки чи Австрії, а усієї землі, бо усі ми — її діти.