Пісня про віщого Олега (за твором О. С. Пушкіна)

ПУШКІН ОЛЕКСАНДР

(1799-1837)

Відомий російський поет, лірик, казкар, який першим наважився ввести народну російську мову на сторінки "високої літератури". У центрі уваги поета — історія власного народу, призначення і місія покоління, до якого належав сам поет.

З дитинства Олександр Пушкін багато читав, спілкувався з відомими літераторами, у його батька була велика бібліотека, і майбутній поет багато часу проводив серед своїх добрих друзів — книг. Поетичний дар у нього прокинувся у Ліцеї, де він навчався у 1811-1817 роках, а перші відомі нам вірші датовані 1813 роком. Талант поета був одразу визнаний такими майстрами слова, як Державін, Батюшков, Жуковський. Війна Росії з Наполеоном вносить у його поезію тему свободи. Пушкін не став членом політичної організації, як багато його однодумців, але вірші його ("Вольність", "До Чаадаєва") відкрито демонструють гарячу підтримку тим, хто хоче змінити на краще життя в Росії.

За сміливі думки і за волелюбні вірші його вислали на південь Росії, тобто в Україну. Він бував у Дніпропетровську (тоді Катеринослав), в Одесі, в Криму, у Києві. Прогулянки Києвом та перекази, почуті про київського князя Олега, надихнули його на створення "Пісні про віщого Олега". Російський фольклор, з яким він з дитинства знайомився через перекази своєї няньки Орини Родіонівни, знайшов своє відтворення у казках Пушкіна про золоту рибку, про мертву царівну та сім богатирів, про золотого півника, про робітника Балду, у поемі "Руслан і Людмила".

Пушкін — неперевершений лірик. Багато поезій Пушкіна покладено на музику.

Роман у віршах "Євгеній Онєгін" приніс Пушкіну славу. Поет виявив болючі проблеми суспільного життя, намагався відтворити життя Росії та її кращих представників, які зневірилися у значенні власного життя.

У доробку Пушкіна є прозові твори: "Повісті Бєлкіна", "Дубровський", "Маленькі трагедії", "Капітанська дочка", історична трагедія "Борис Годунов", історична поема "Полтава" та ін.

Пісня про віщого Олега

(за твором О. С. Пушкіна)

О. С. Пушкін цікавився історією Київської Русі. Він читав літописи, вивчав архівні документи. Поет дуже добре знав народну творчість, і йому були відомі легенди про князя Олега, який правив у Києві на початку X століття. Тож він створив "Пісню про віщого Олега", дуже схожу на народну билину.

Олегу підвладні води і суходоли, його щит висить на брамі Цареграда, його бояться і йому заздрять вороги. Ні пращ, ні стріла, ні кинджал не можуть завдати йому жодної рани. У Олега був дуже гарний кінь, який багато разів рятував йому життя під час бою. Князь вважав його своїм вірним другом. Коли Олег почув пророцтво чаклуна, він вирішив розлучитися з конем і наказав відвести його на луки. Олег думав, що так він зможе запобігти своїй смерті.

Минуло багато років, було багато походів і битв. Якось йому сказали, що кінь уже помер. Олег розгнівався: дарма він повірив тоді чаклуну і розлучився з улюбленим конем. Він захотів побачити кістки коня і разом із гостями пішов на берег Дніпра. Князь наступив на череп коня, і в цю мить із черепа виповзла гадюка, обплела ногу і вкусила його. Так здійснилось пророцтво чаклуна.

У літописах немає відомостей про те, як насправді помер князь Олег. Легенда про Олега, яку так яскраво розповів О. С, Пушкін у формі старовинної пісні, стає схожою на дійсність.