З творчістю Байрона Олександра Пушкіна познайомили доньки генерала Раєвського під час подорожі до Криму і Кавказу. У цьому приємному товаристві Пушкін удосконалював і своє знання англійської мови. Він одразу захопився Байроном, адже його поезія була відображенням духовного стану західноєвропейського суспільства, який був викликаний важливими історичними подіями кінця XVIII — початку XIX століття. Суттєвими рисами цього стану було невдоволення колишніми ідеалами та пошуки чогось нового, кращого. Усвідомлення недосяжності поставленої мети супроводжувалося почуттями глибокого смутку, самотності, нереалізованості себе як особистості. Звідси тяжкі душевні страждання байронівських героїв та їхні розчарування. Однак постає питання, наскільки правильно зрозумів Пушкін байронівських героїв у контексті західноєвропейського тлумачення. Як стверджує Анненков, Пушкін сприймав ідеї і почуття Байрона так, як їх сприймала російська інтелігенція. І далі Анненков розтлумачує, як саме у Росії сприймали ідеї байронізму: "Нашому байронізму було байдуже до глибокого співчуття народам і будь-якого морального страждання, яке надихало західний байронізм. Навпаки, замість цієї основи, російський байронізм уже облаштувався на дивному, нічим не визначеному, нічим не зумовленому презирстві до людства взагалі. Із джерел байронічної поезії і байронічного світогляду добуто було нашими передовими людьми тільки виправдання безмежного свавілля для будь-якої бунтівної особистості і якесь право на різного роду демонічні свавілля. Все це ще й перепліталося у нас із наслідуванням аристократичних прийомів шляхетного лорда, який заснував напрям і завжди пам'ятав про своє походження від шотландських королів, як відомо".
- Реферати про життя та творчість Олександра Пушкіна
- Хто така А. Р. Яковлева і які пушкінські рядки їй присвячено?
Проте, що б не говорили критики про байронізм на російському ґрунті, у Пушкіна, на мою думку, було своє особливе ставлення як до Байрона, так і до його започаткування. Про це свідчить творчість російського поета періоду заслання на півдні Росії. "Кавказький Бранець" Пушкіна став співзвучним західноєвропейським настроям тієї доби. Можливо, того не розуміючи, Пушкін все ж вийшов за межі романтизму і спробував у "Кавказькому Бранці" відобразити об'єктивну дійсність. В образі героя поеми автор спробував подати типову характеристику молодої людини свого покоління: "У ньому я хотів зобразити ту байдужість до життя і його насолод, ту передчасну старість душі, котрі стали відмітними рисами молоді XIX ст.". Так писав про образ Бранця сам автор в одному з приватних листів. Своєї мети Пушкін досяг. Вийшла така собі романтична поема з цілком реалістичним підґрунтям. Поема мала великий успіх, з'явилося чимало наслідувачів Пушкіна. Він стає загальновизнаним майстром романтизму, критики проголошують його "Північним Байроном". Дехто з критиків з цим не погоджується. Бєлінський, наприклад, безапеляційно заявив, що порівнювати Пушкіна з Байроном зовсім не можна, адже важко знайти двох поетів, які були б настільки протилежними за своєю натурою, а значить і за пафосом своєї поезії, як Пушкін і Байрон. А тим часом "протилежний за натурою і пафосом" Пушкін пише елегію "Погасло денне світило" і бере епіграфом рядки поеми Байрона.
Що б там не говорили критики і літературознавці, очевидним є вплив байронізму на російську літературу першої половини XIX сторіччя. Очевидним є і те, що Байрон мав вплив на Пушкіна, принаймні надихнув його на створення нових незабутніх образів.