Це один з найяскравіших спогадів мого дошкільного дитинства. Це, мабуть, перше моє знайомство з Пушкіним. Кохання з першого погляду, з першого ж слова — і назавжди.
...Мені два з половиною роки. Я вперше з батьками на морському узбережжі. Євпаторія. Старий парк. Здається, я просто бігла тією алеєю і тягла батьків за руки туди, де вставало на невеликому майданчику щось казкове.
Я, звичайно, не можу ручатися, що було саме так, але скільки разів після того я була в Євпаторії, ноги самі прискорювали ходу і несли мене туди. До цього величезного дуба, де по золотому ланцюгу ходить казковий кіт, а на гілках гойдається русалка. До величезної Голови, що виростає просто із землі. До статного Балди (і чому тільки Балда — прізвисько лайливе?), що скаламутив воду, викликаючи з моря чортів. До хороброго Руслана і до тридцяти богатирів, що виходили з моря боронити мене, моїх батьків, моє місто і це невеличке, "літнє" містечко з ласкавим морем і сонцем, з гарячим піском пляжу.
Тихо лунали рядки "Край лукомор'я дуб зелений..." Я не пам'ятаю, хто їх читав — мама чи тато, бо всі в родині багато читали Пушкіна напам'ять. Я просто знаю їх хіба що не з колиски. Інакше просто не може бути — я ж бачила цих казкових героїв поруч, живими.
Книга буде потім, через два роки, величезний синій том з малюнками, з чарівними віршами та поемами.
Ось воно — "Край лукомор'я дуб зелений..." Як зустріч із старим знайомим, точніше, з другом, до якого можна завітати без запрошення, як до рідної, близької людини.
Це потім казковий вступ до поеми "Руслан і Людмила", як магічне слово, приведе мене до інших пушкінських казок, де я зустрінусь з тими самими героями. Потім почую я тепле й добре нянине ім'я — Арина Родіонівна і дізнаюсь про казки, що розповідала вона маленькому кучерявому хлопчику, як мені розповідають бабуся чи мама.
Назавжди зачарована я цими словами, бо теж, як Пушкін, бачила біля моря дуб зелений та вченого кота, що запросив мене до казки.