Волелюбна пісня поета (за віршем В. Вітмена "Пісня про себе")

Американський поет Волт Вітмен перебував у колі романтичних ідей, але намагався подолати їхній вплив, максимально зближуючи поезію з повсякденним життям простих людей, які не можуть виразити себе. Мета поета — принести в світ нову релігію Людини та Життя і стати голосом мас, але не шляхом створення класично досконалих і прозорих для розуміння віршів, а відкидаючи усі традиційні уявлення про форму, порушуючи традиційну метрику й принципи римування. Творчість Волта Вітмена — святиня американської літератури. Продовжуючи традиції американського і світового романтизму, він водночас здійснив стрибок над прірвою років у майбутнє поезії, у XX століття. Щире серце Вітмена містить у собі Всесвіт: галактики з їхніми сонцями і планетами, війни, велетенський Нью-Йорк та інші міста індустріальної Америки, страждання і біль чоловіків, жінок, дітей, кожну порошинку на відкритому шляху.

Одним з перших серед поетів нового часу Вітмен використовував верлібр — вільний вірш — поетичні твори без рими та чітко визначеного ритму. Вітмен зазначав: "Щодо форми моєї поезії, то я відкинув римований і білий вірш. Білий вірш особливо мені бридкий, але ритм я визнаю; не зовнішній, регулярний і розмірений: короткий склад, довгий склад — короткий склад, довгий склад, — як хода кульгавого; така поезія мені чужа. Морські хвилі не викочуються на берег через рівні проміжки часу, як і пориви вітру між соснами, а проте і в рокоті хвиль, і в шелесті вітру між дерев є чудовий ритм. А який би він був монотонний, як стомлювався б від нього слух, коли б він був правильний! Саме цей різновид мелодії і ритм я намагався вловити..."

Революція Вітмена у віршуванні — не формальний експеримент, а геніальна і вдала спроба поставити мову поезії врівень із часом, із тим шаленим ритмом, у якому перебудовувався світ. Спочатку стиль поета шокував сучасників, але пізніше його творчість набула одкровення для таких різних американських митців слова, як К. Сендберг, А. Гінзбург, а також для Е. Верхарна, В. Маяковського,

В. Хлєбнікова.

Новаторство світогляду Вітмена підкріплюється новаторством форми його поезій. Відсутність сюжету — перше, що привертає увагу у "Пісні про себе". Сюжет замінює техніка монтажу образів, видінь, вигуків, монологів, які поет подає, імпровізуючи під впливом випадкових вражень. Менші поетичні форми також розгортаються не за логічним, а за асоціативним принципом. У поезії Вітмена відсутні рима та чітко визначений ритм, речення ллються стрімким потоком, утворюючи "каталог", у якому люди, предмети, явища поєднуються у несподіваних комбінаціях:

Я чую бравурні співи пташок, шерех пшениці ростучої,

Балачку пломінців, тріскотіння дров, що варять мені страву,

Я чую улюблений мій звук, звук людського голосу,

Чую звуки, що ринуть разом, поєднані, злиті чи один за одним,

Звуки міста і звуки, що за містом, звуки дня і ночі,

Балакучість юнаків з тими, кому вони до вподоби.

Гучний регіт робочого люду за столом,

Лють розірваної дружби, хворого тихий лепет...

Вірші сповнені звукових вражень ліричного героя. З першого погляду вони видаються хаотичним гомоном, проте це тільки видимість, бо добір елементів тексту визначає залізна логіка: різноманітні звуки складаються у всеосяжну картину Всесвіту, але не німого, а такого, який співає, кричить, сміється, — живе повноцінним життям. Предмети і живі істоти з'являються і зникають швидко, і це наповнює світ багатоголоссям. Читаєш вірші — і перехоплює подих від повноти буття.

Вітмен поєднує "високе" та "низьке", поетичні образи "співу пташок" і "шереху пшениці", поряд з ними лунає "гучний регіт" робочого люду. Ліричний герой однаково милується ніжним і грубим, тендітним і верескливим, тому що будь-які звуки, якщо вони є ознаками життя, для нього прекрасні й священні. Завдяки застосуванню верлібру та принципу каталогу, твори Вітмена звучать пророчо та нагадують біблійні тексти:

Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні тихі, бо вони успадкують землю.

Блаженні засмучені, бо будуть утішені.

Блаженні голодні та спраглі справедливості,бо вони наситяться. Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.

Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.

Вірші Волта Вітмена — не що інше, як перелік "видінь", надиктований над розумним станом свідомості. Верлібр Вітмена не стриманий штучними законами римування, зорієнтований на органічний ритм вільного подиху або широку ходу незалежної та гордої людини. Твори Вітмена є доброю звісткою, загадковою і зрозумілою тільки для втаємничених, адресованою майбутнім поколінням, які зможуть розкрити їхній смисл через десятки, а то й сотні років після їх написання. В. Вітмена вважають першовідкривачем в області теорії сленгу й одним із засновників американської мови. Його "мовний експеримент" був у тому, що він сміливо звертався до фольклорних джерел і закликав інших поетів використовувати слова, за допомогою яких можна було б найбільш точно відобразити життя Америки. Особливу увагу Вітмен приділяв професіоналізмам, неологізмам, словам фольклорного походження. Поет хотів, щоб його вірші передавали мову простих американців, своєю ритмікою відтворювали шум великого міста, скрип візків західних переселенців, гудки паровозів і фабрик, гул мітингів і бій бойових баранів. У своїх поезіях Вітмен засуджує рабство, оспівує вільну людину, сповідує принцип трансценденталізму — органічного поєднання людини та космосу.