І. Парадоксальність Вайльда — прояв настроїв кінця XІX століття. (За допомогою парадоксу Вайльд та його однодумці висміювали істину, яка практично обернулася вульгарністю, святенництвом. Це був дотепний спосіб висміювання влади грошей, яка стала одною з головних проблем часу.)
ІІ. Естетизм Вайльда і парадокс як форма його втілення в романі.
1. Естетична програма Вайльда. (Вона представляє два яскравих положення: по-перше, мистецтво не має і не повинне мати нічого спільного з істиною, що й втілено у "Портреті Доріана Грея" через головного героя та його долю. По-друге, мистецтво існує саме по собі й часто йде попереду своєї епохи. Воно не пов'язане з мораллю. У передмові до "Портрета Доріана Грея" Вайльд стверджує, що "нема ні моральних, ні неморальних книг. Є книги, добре написані, і є книги, погано написані. Тільки".)
2. Мистецтво і мораль у романі. (Письменник вважає, що й висока мораль не вразить читача, якщо твір не вартий нічого як мистецький. Але справжнє мистецтво не може бути аморальним. Тому в романі, на перший погляд, немає прямого моралізування, але висновки щодо моральних засад суспільного життя і життя головних героїв очевидні.)
ІІІ. Заперечення моральності мистецтва — відображення декадентських поглядам автора. (Думка про те, що краса й мораль не мають нічого спільного, — провідна в історії Доріана Грея. На думку лорда Генрі, мораль сковує людину, робить неможливою насолоду життям. Так само й для Доріана Грея краса й насолода стають життєвим девізом, і саме це призводить до зруйнування особистості. Духовна порожнеча призводить до того, що Грей втрачає почуття краси, і як наслідок — загибель.)
ІV. Смисл символіки роману. (Образи роману несуть певне символічне навантаження. Зокрема історія Доріана Грея демонструє, що в реальній людині істину не побачиш, показати, відкрити її може тільки мистецтво. Для Вайльда це ілюстрація його принципу, що мистецтво реальніше за життя, що життя наслідує мистецтво. Крім того, образ-символ завжди несе в собі загадку, а отже, це відкриває можливості для численної кількості здогадок, роз'яснень. Та й сам Вайльд переживає суперечність, притаманну декадентській добі, яке полягає у "розірваності свідомості". Вайльд суперечить не тільки загальноприйнятим істинам, але й собі.)