Стиль європейського мистецтва та архітектури XVII—XVIII століть мав назву бароко. У різні часи в цей термін вкладали різний зміст. У літературі бароко став першим загальноєвропейським художнім напрямом. Від попередніх стилів він відрізнявся динамічністю, глибокою емоційністю, словесною пишністю. Яскравим представником доби європейського бароко був Педро Кальдерон. Блискучий іспанський драматург, автор сценічних ефектів на схилі літ віддавав перевагу алегоричним п'єсам та сюжетам, запозиченим із Біблії.
Один із найвідоміших творів Педро Кальдерона — філософська драма "Життя — це сон". У ній втілено світоглядні і художні принципи бароко. Герой драми — королевич Сехісмундо. Він народився під зловісною зіркою: гороскоп провістив Басиліо, що син скине батька з королівського трону. Батько вживає радикальних заходів, віддаливши малолітнього спадкоємця подалі від двору і від людей. Закутий у кайдани королевич живе усамітнено у вежі серед диких гір. Підростаючи, Сехісмундо страждає і, звертаючись до Бога, нарікає на свою долю:
Чим тобі я завинив —
Тим хіба, що народився?
Безперечно, провинився
Саме цим в очах твоїх...
У закутого самітника є наглядач і слуга Клотальдо, який підтримує зв'язок в'язня зі світом. У характерному руслі бароко звучать діалоги між королевичем і слугою — пишні і багатослівні, але сповнені уваги до внутрішнього світу людини, співчуття до її страждань. Навіть у риториці Сехісмундо відчувається високий рівень благородства і розуміння жорстоких обставин його перебування у вежі:
Серце вирвав би з грудей!
Де ж тут правда? Розум де?
Де закон, що ставить міру?
Щоб людині — ні, не вірю! —
Господь Бог того не дав,
Що так щедро дарував
Річці й рибі, птиці й звірю?!
Скоєне мучить душу батька, короля Басиліо, тому на повноліття Сехісмундо повертають до королівського двору, напоївши його перед тим зіллям. Але дізнавшись від слуги про таємницю свого народження, Сехісмундо відчуває гнів і бажання помститися за наругу над його долею. Дістається усім, хто трапляється на його шляху. Він погрожує батькові, після чого король знову повертає сина у в'язницю, приспавши його зіллям. Усе пережите видається Сехісмундо сном:
І, як видно, всі на світі
Снять, спокусами повиті,
Хоч цього ніхто не зна,
Сню, що тут в'язниця тьмяна,
Я в залізних ланцюгах,
А раніш себе у снах
Бачив я щасливим зрана.
Що таке життя? Омана!
Що таке життя? Це скон,
Це ілюзій всіх полон
Чорна тінь і страхрвіття;
Все життя — це лиш сновиддя,
А сновиддя — тільки сон. (Переклад М. Литвинця)
Клотальдо намагається відкрити очі королевичу, розповівши про відвідини замку і зло, яке він заподіяв людям. Поступово Сехісмундо відкриває для себе істину: хоч доля людини завжди в чиїхось чужих руках, але навіть у неволі людина вільніша від усіх тварин одним тим, що вона може творити добро. Так від напівдикого самітника королевич проходить шлях до досконалої шляхетної особистості. Коли пригноблений батьком-тираном народ повстав і захотів посадити на трон Сехісмундо, ствердилося передбачення гороскопу. На цей час добрий королевич уже засвоїв головний закон життя: людину робить вільною милосердя, всепрощення, доброта і любов.
Це так характерно для філософії доби бароко! У драмі втілено основні особливості бароко: підкреслена контрастність, де протиставляються свобода і неволя, людина і звір; надмірна метафоричність. Драматично загострене сприйняття світу і людини — ось та основа, на якій розвивалося бароко і утвердилося у драмі Кальдерона "Життя — це сон" в образі Сехісмундо.