Питання боротьби людської волі й фатуму хвилювало не одне покоління людства. Відомий іспанський драматург П. Кальдерон у п'єсі "Життя — це сон" запропонував власне бачення зазначеної проблеми. Тлом для зображення подій Кальдерон обирає Польське королівство. Принцу Сехисмундо при народженні складають гороскоп. Король нажаханий пророцтвом:
...буде Сехисмундо
Чоловіком вкрай зухвалим,
Принцом-кривдником жорстоким
І монархом нечестивим,
За якого королівство
Стане розбратом злостивим,
Школою хвальби й пороків,
Академією зради...
Басиліо вирішує боротися з долею, але обрані ним методи щонайменше дивують — король ізолює сина від соціуму, ув'язнивши його у віддаленій вежі. Чи можливо таким чином розвинути в дитині найкращі риси характеру? Питання досить сумнівне. Такий розвиток сюжету був необхідний Кальдерону, щоб показати здатність людини протистояти долі. Однак, перш ніж ми побачимо "оновленого" Сехисмундо, перед нами постане людина нахилами та рисами характеру дуже подібна до портрета, змальованого в пророцтві. Потрапивши у королівські палати, дізнавшись правду про своє походження, Сехисмундо поводиться свавільно і жорстоко. Тобто фатум бере гору в житті людини.
Переломним для принца стає момент повернення його до в'язниці і впевненість у тому, що все побачене — сон. Сехисмундо виголошує монолог:
...Загнуздаєм
Честолюбство і злобу,
Це шаленство й лють сліпу,
якщо снити знов бажаєм...
Таким чином, іспанський драматург не відкидає роль фатуму в житті людини, але наголошує, що особистість повинна боротися сама з собою, з метою вдосконалення. П'єса є певним чином дидактичною рекомендацією до виховання мудрого правителя. Проте і сьогодні читачі, прочитавши п'єсу "Життя — це сон", можуть зробити корисні висновки для себе.