Тема народу в творчості Миколи Некрасова
Відомий російській поет М. Некрасов лише зараз набув великої популярності, якої раніше не мав. Поезія Некрасова, просякнута любов'ю до батьківщини і народу, вірою у святість і благородство революційного подвигу, ненавистю до експлуататорів та гнобителів, повністю зберегла і до сьогодні свою виняткову силу та художню виразність.
Життя давало йому багаті спостереження за світом "униженных и оскорбленных", життям вогких напівтемних підвалів, заселених міською біднотою. Майже двадцять років Некрасов був редактором журналу "Современник" і став видатним діячем літературної громадськості свого часу.
Збірка віршів 1856 року, присвячена служінню справі революцій ної демократії, принесла великий успіх Некрасову. Вірші із цієї збірки ("Поет и гражданин", "Забытая деревня", "Отрывки из записок графа Гаранского") викликали обурення вищих кіл, і під їх тиском "Современник" ледве не було закрито.
У наступні роки Некрасов напише: "Несчастные" (1856), "Тишина" (1857), "Убогая и нарядная" в тому ж році, "Размышления у парадного подъезда" (1858) і "Песня Еремушке", "О погоде" (1859), в 1860 — "На Волге", "Рыцарь на час", "Плач детей", в 1862 — "Крестьянские дети", "Корабейники".
У вірші "Поэт и гражданин" відкрита, чесна ненависть до одних, у поєднанні зі щирою любов'ю до інших, веде до розриву з теорією "чистого мистецтва". Вона вимагає активного втручання в життя, в соціальну боротьбу:
Иди в огонь за честь отчизны,
За убежденья, за любовь...
Иди и гибни безупречно,
Умрет недаром... Дело прочно,
Когда под ним струиться кровь.
Основне значення "Поэта и гражданина" в тому, що саме цей вірш завдяки своїй величезній популярності вніс у широкі маси читачів думку, що поезія — важлива суспільна справа, що поет, який стоїть на рівні передових ідей сучасності, не може не бути громадянином, не може не бути борцем.
Народ — основна тема творів Некрасова. Але щоб бути співцем народу, треба було його знати і любити, вірити в народ, вміти правдиво його зображувати.
Ще з дитинства Некрасов спілкувався з народом і коли став дорослим (часто їздив на полювання) теж. Тільки на лоні рідної природи, тільки у спілкуванні з народом, Некрасов почував себе гарно. У поемі "Тишина" він звертається до "рідної сторони":
...Спасибо сторона родная,
За твой врачующий простор!
Как ни тепло чужое море,
Как ни красна чужая даль,
Не ей поправить наше горя,
Размыкать русскую печаль!
А далі поет говорить про народ, з захватом і схилянням згадуючи його подвиги в тільки що минулому, криваву війну:
Народ — герой! В борьбе суровой
Ты не шатнулся до конца...
Не кожний великий поет міг би сказати про себе:
Верь, что во мне необъятно безмерная
Крылась к народу любовь...
Те гаряче почуття патріотизму, яке ніколи не полишало Некрасова, допомагало йому повірити у велике призначення рідного народу. Та похмурі й безрадісні картини експлуатації праці капіталом із зворушливою силою намальовані у вірші "Железная дорога". Однак великий оптимізм криється у рядках про російський народ, який
Вынесет все — и широкую, ясную
Грудью дорогу проложит себе...
А в "Горе старого Наума" поет пророчо передбачає початок "Иных времен, иных картин", коли "Освобожденный от оков Народ неутомимый" буде щасливо жити й працювати на берегах рідної поетові Волги.
Микола Некрасов був справжнім співцем народу, бо знав, любив його, вірив у народ, умів правдиво, і разом з тим художньо його зображувати.