Не втратити моральної опори (за романом Г. Г. Маркеса "Сто років самотності")

I. Майстер магічного реалізму. (Габріель Хосе Гарсіа Маркес — колумбійський письменник і публіцист. Писав він у стилі магічного реалізму. У своїх творах виразив дух культури Південної Америки. Маркес — лауреат Нобелівської премії, яку отримав 1982 року "за романи і оповідання, у яких фантастичні й реалістичні елементи поєднані заради створення щедрого уявного світу, у котрому відбито життя і суперечності латиноамериканського континенту".)

II. "Сто років самотності" — роман-притча. (В основі роману лежить народна мораль: моральний принцип закладено у праці. Саме тому, що відірвалися від своєї моральної опори — праці на землі, — герої роману зазнають краху, залишаються наодинці зі своїми проблемами.)

1. Жанр твору Г. Маркеса. (Критики по-різному трактують приналежність твору до певного жанру. "Сто років самотності" одні визначають як "роман-міф", інші називають "романом-сагою". Є такі, котрі схильні віднести твір Маркеса до жанру епічного роману. Це свідчить про жанрове розмаїття, а також про складність стилістичної і змістовної структури роману.)

2. Зміст роману. (У романі розповідається про історію маленького колумбійського містечка Макондо й родини Буендіа, що заснувала містечко. Маркес перший з-поміж класиків увів у світову літературу тему самотності не лише окремої особи, а й людської спільноти. На прикладі маленького містечка письменник відтворює історію Колумбії і всієї Латинської Америки впродовж 100 років після колоніального періоду.)

3. Реальні і міфічні персонажі роману. (У центрі роману — полковник Ауреліано Буендіа. Свого часу він пішов на війну з ненавистю, а з війни повернувся зі славою, але став жорстоким і самотнім. І в цьому автор вбачає згубність війни. І як би вона не завершилася для конкретного персонажа, війна приносить духовне спустошення і породжує жорстокість, розчарування, втрату інтересу до ідеалів, за які боровся. Нівелюються і священні почуття — такі, як любов до Батьківщини, до родини, до коханої жінки. Взагалі у Маркеса усі персонажі цілком реальні, хіба що іноді з ними трапляються нереальні явища. Одна із роду Буендіа — Ремедіос Прекрасна — злетіла в небо і залишила назавжди рідне місто. В інших поколіннях Буендіа проявилися її внутрішні і зовнішні риси. Міфічною силою наділені і природні явища. Наприкінці роману дощ ллє чотири роки, одинадцять місяців і два дні, що Спричинило перетворення міста на руїну, суцільне болото. Це був початок кінця, бо незабаром буря знищить Макондо і зітре його з лиця землі. Міфічними рисами наділене і циганське плем'я, яке перші десятиліття існування міста відвідувало його, привозячи чудернацькі витвори далекої від Макондо цивілізації. Летючі циновки, на яких цигани катали місцеву дітвору, надовго залишилися у пам'яті мешканців Макондо. І, звичайно, особливу роль відіграють біблійні пророцтва, магічні коди зашифрованих пергаментів.)

ІІІ. Значення роману Г. Маркеса "Сто років самотності". (Г. Маркес у своєму романі порушив кілька болючих проблем, серед яких: пошуки сенсу людського буття, відновлення духовності, подолання роз'єднаності у суспільстві, невідривність від своєї моральної опори — праці на землі. Такий повчальний кінець роману-притчі Г. Маркеса.)