I. Роман М. Лермонтова "Герой нашого часу" — реалістичний, психологічний твір. (Роман насичений глибоким суспільним і психологічним змістом. Йому притаманний лермонтовський реалізм. Твір складається з п'яти частин-повістей, кожна з яких має свою назву, свій сюжет і жанрові особливості. Всі ці повісті об'єднані навколо головного героя роману.)
II. Особливості композиції та її роль у розкритті характеру Печоріна.
1. Образ Печоріна. (Історію розчарованої печорінської душі викладено у сповідальних записках героя з нещадністю самоаналізу. Печорін нічого не приховує: ні про свої ідеалістичні поривання, ні про темні сторони своєї душі, ні про суперечності свідомості. Проте його характер залишається незмінним, без духовного росту — і самоаналіз цьому не сприяє. Характер героя складний, кожен розділ і кожен епізод твору збагачує його новими подробицями, дає можливість читачеві глибше зануритися у психологічний стан його душі. Печорін постійно відчуває нудьгу, невдоволеність, відчуває над собою владу долі, що обмежує його душевну діяльність і стає причиною чергового нещастя. Печорін сам собі здається демонічною істотою, злим знаряддям невмолимої долі.)
2. Образи інших персонажів роману. (Всебічний образ лермонтовського героя створюють не лише його власні розповіді-сповіді, а й інші оповідачі, яких доля звела з Печоріним. Це образи не "печорінського" типу — Максим Максимич, мандрівний офіцер, Віра, княжна Мері, Грушницький, доктор Вернер. Всі вони, зіткнувшись у житті зі "злим демоном" Печоріним, зазнають нещастя або трагедії. Персонажі іншого типу — ближчі до "печорінського" — завдають лиха чи створюють небезпеку самому герою ("Тамань"). Кохання для Печоріна перетворюється на гру долями жінок, які змушені жертвувати собою, відчувати "відданість і страх" і тим тішити гордість спокусника. Через Максима Максимича і доктора Вернера Лєрмонтов показав нездатність свого героя навіть до звичайної дружби. Егоїст Печорін відчуває себе самотнім серед людей, з якими зводить його доля.)
3. Хто винен у печорінській самотності? (Хто винен у тому, що Печорін перетворився на "розумну непотрібність", на зайву людину? На це питання сам герой відповідає так: "В мені душа зіпсована світом", — тобто верхівкою тогочасного суспільства. Він жив за законами світського життя. Воно йому обридло, але існувати поза його законами він не міг, хоча, за словами Печоріна, молодим він намагався боротися і з собою, і зі світом. Щоб не здаватися смішним у світських колах, він поховав у своєму серці найкращі почуття. Автор постійно підводить читача до думки, що Печорін не навчився визначати для себе високу, шляхетну мету. І саме це робить його "зайвою людиною".)
- "Герой нашого часу" (повний текст)
- "Герой нашого часу" (скорочено)
- Чи можна назвати Печоріна "зайвою людиною"? (та інші запитання)
III. Значення роману М. Лермонтова "Герой нашого часу". (Лермонтовський герой слідом за байронівськими персонажами, за пушкінським Онєгіним поповнив галерею типових героїв XIX сторіччя — розчарованих у житті, зайвих у суспільстві і самотніх у вирі людських почуттів. У творі Лермонтов зображує картину російського суспільства. Душа Печоріна страждає від трагічної суперечності між глибиною його натури і безплідністю його дій. Ідейно-творча зрілість письменника відбилася й у художньому новаторстві роману, досконалості його композиції, у розкритті характерів героїв. Роман "Герой нашого часу" є торжеством лермонтовського реалізму.)