Жага мандрів, порив до волі, гостре відчуття самотності — провідні настрої лермонтовської поезії (за віршами "Три пальми", "Хмари", "Вітрило")
І. Історична доба, в яку жив і творив М. Лермонтов. (М. Лермонтову (1814— 1841) довелося жити й творити в складну, жорстоку і суперечливу епоху царювання Миколи І. Це був час диктатури жандармів, бюрократії чиновництва, служивого дворянства, яке захищало свої привілеї. Суспільство, до якого поет належав за своїм походженням, було чужим для нього. На погляд Лермонтова, воно було жорстоким та лицемірним. Безвольним було покоління поета, яке жило без надії на майбутнє.) ІІ. Провідні настрої лірики М. Лермонтова.
1. Жага мандрів. (Незадоволення життям та нерозуміння поета оточенням породили в його душі світ романтичної мрії, жагу мандрів. Вірш "Три пальми" створено на основі східної легенди. В ньому поет розмірковує про сенс людського життя. Людина живе задля того, щоб давати радість іншим. Та, на жаль, "інші" далеко не завжди можуть оцінити цей дар. Три пальми бажали віддати людям свій цвіт і тінь, свіжість джерела, збереженого ними. Коли ж прийшов до них караван, люди замість вдячності за гостинність згубили ці прекрасні дерева:
Та тільки-но присмерк на землю упав,
Сокири по кореню гук залунав,
І впали століть вихованці високі.)
2. Порив до волі. (Вірш "Вітрило" був написаний влітку 1832 р., коли Лермонтов, вступивши до школи гвардійських прапорщиків, переїздить до Петербурга. Тут із особливою гостротою поет відчув свою самотність та обмеженість в своїх діях. На березі Фінської затоки був написаний вірш, у якому чудово поєднуються сум, тривога, безнадія із жагою бурі та боротьби. Поет прагне активного життя, сповненого бурі. Для нього життя — це неспокій, боротьба, воля:
А він, бентежний, просить бурі,
Немов у бурях спокій є!)
3. Гостре відчуття самотності. (З особливою силою відчуття самотності знайшло відображення у вірші "Хмари", який було написано в останній день перебування поета в Петербурзі перед від'їздом у друге заслання на Кавказ (1840 рік). Лермонтов порівнює себе, самотнього вигнанця, з хмарами:
Хмарки небесні, одвіку мандровані!
Синню вогнистою, ниттю перлистою
Ви, як і я, на вигнання роковані
Линете з любої півночі млистої.
Хмари жене вітер, а хто і що жене поета?)
ІІІ. Трагізм долі М. Лермонтова. (М. Лермонтов — геніальний поет, який мав вразливу душу, гаряче серце й безпощадний розум. Поет-вигнанець, бо мав сміливість висловити все, що думав про своє оточення. Людина чесна, з гострим почуттям власної гідності. Він був зайвим серед лицемірних та слабких людей.)