"Хай святиться ім'я Твое..." Велика любов "маленької людини" (за повістю О. Купріна "Гранатовий браслет")

Слава хоробрим, що насмілюються кохати, знаючи, що всьому цьому прийде кінець.

Є. Шварц

Хай святиться ім'я Твоє...

Я прочитала останні рядки.

Я відчуваю сум і захват. І в мені звучить бетховенська соната. Я плачу. Чому? Чи то просто жалість до нещасливого Желткова, чи то замилування величезним почуттям маленької людини. Та й чи можна його назвати "маленьким", якщо він був здатний так тремтливо і безумно кохати? Хай святиться ім'я Твоє...

Дрібний чиновник зі смішним прізвищем Желтков полюбив дівчину з вищого світу — Віру Миколаївну. Він боготворив і обожнював її, хоча ніколи не посмів навіть наблизитися до неї. Він дякував Богові за те, що спізнав таке кохання. Він радів, що дихає одним повітрям зі своєю коханою. "Я подумки кланяюся до землі меблям, на яких Ви сидите, деревам, яких мимохідь торкаєтеся, прислузі, з якою Ви говорите. Прекрасна, хвала тобі... Хай святиться ім'я Твоє..."

Вісім років безмовного кохання. Віра Миколаївна одружилась з Шеїним, стала світською дамою. І всі ці вісім років ані докору, ані заздрості, ані злості. Тільки кохання і обожнювання. Віра залишалася до кінця його днів сенсом життя, і тому він був щасливий, "...мене не цікавить у житті ніщо: ні політика, ні наука, ні філософія, ні турбота про майбутнє щастя людей — для мене все життя є тільки у Вас". Желтков жертвує заради свого кохання всім: кар'єрою, душевним спокоєм і навіть життям.

Желтков не міг щодня, щогодини, щохвилини дарувати своє кохання їй, своїй богині. Напевно, тому він подарував їй гранатовий браслет своєї прабабці — найдорожче, чим він володів. Це був символ його божевільного кохання до Віри, але вона не прийняла це кохання. І тільки після смерті Желткова, під час прощання з його прахом, княгиня Віра Миколаївна "зрозуміла, що те кохання, про яке мріє кожна жінка, пройшло повз неї".

Кохання Желткова — жагуче, всепоглинаюче і спопеляюче почуття. Кохання Желткова — це божевільне щастя і божевільна трагедія. "Кохання повинне бути трагедією. Найбільшою таємницею у світі. Ніякі життєві зручності, розрахунки і компроміси не повинні його стосуватися". Хай святиться ім'я Твоє... Звучить у мені ця вічна молитва про кохання.

Я захоплююся цим великим почуттям кохання "маленької людини" Желткова. Я заздрю Вірі Шеїній: у її житті було таке кохання.

Я вірю, що люди не розучилися любити, і повторюю: "Хай святиться ім'я Твоє..."