Протиставлення у творі В. Короленка "Діти підземелля" двох світів дитинства
Коли я читав повість В.Короленка "Діти підземелля", я втішався тим, що це вже минулося. Такого вже не буде, бо ми живемо у новітні часи, в демократичній державі. Я співчував Васі, бо то страшна річ — залишитися без матері, до того ж батька гне горе. Я розумів хлопця, чого він тікав з дому: без матері — це пустка, хоч би хто там жив. Та коли до повісті ввійшли нові герої, мене вразило вже не це.
Подивіться самі: у Васі нема матері, так само й у Валека та Марусі, але на цьому подібність закінчується. У Васі будинок і сад із яблуками, які можна їсти і якими можна пригощати — у Валека з Марусею склеп, тобто могила, а замість саду цвинтарні зарості. Вася коли й буває голодний, може при першій-ліпшій нагоді задовольнити свою потребу. Валек і Маруся голодують, через що самі та їхній батько пан Тибурцій вдаються до крадіжок. Вася з шановної сім'ї, його нові друзі — "погана компанія".
Не кажу, що Вася щасливіший вдома. Проте в суспільстві він матиме поважне місце, а його сестра виросте і з Божої ласки стане щасливою. Коли змужніє Валек, його єдиною долею буде потрапити до суду, а Вася його судитиме. Так пророчить пан Тибурцій. Щодо Марусі, то в неї не буде майбутнього. Сірий, камінь виссав із неї життя. Лялька Соні не допомогла їй видужати, а лише дала втіху вмираючій дитині.
Коли я читав, як пан Тибурцій повертав пану судді ту ляльку, я не то щоб плакав, а так... взагалі... Бо ж я знав, що батьки й діти, якщо люблять одне одного, завжди порозуміються. Все буде добре. Але ніколи бідні не зможуть навчати свого хлопчика в школі, не матимуть свого житла, не будуть шановані в суспільстві. І я радів, що все це було давно. Відійшло. Але у метро вагоном йшов "хлопчик і захриплим голосом співав якоїсь пісні і збирав гроші. Кажуть, є люди, які живуть у колекторах ТЕЦ. Вони погана компанія для заможних і владних.
Минувшина повернулася.