Тибурцій і Валек, поховавши Марусю, кудись зникли з містечка. Васі дуже не вистачало друзів, їхніх розмов. Усе пережите разом згадувалось з якимось світлим сумом, сльози виступали на очі, і — дивна річ — сум поступово зникав, на серці ставало легше. Вася незабаром відчув, що його серце дуже вдячно друзям за те, що вони були.
Хлопець поділився цією думкою з батьком. Суддя, коли в нього був вільний час, гуляв з сином просто вулицями містечка. Навесні вони стали брати з собою і Соню.
Ноги сами привели їх до маленького зеленого горбика, що самотів на схилі. Довго стояли мовчки. Вася витяг із зеленої травички тогорічне сухе листячко. Батько простелив на землі свій плащ.
— Це та маленька дівчинка, що гралася моєю лялькою? — раптом спитала Соня. У Васі перейняло дихання. За нього відповів батько. Тепер він знав, що не треба
приховувати від дітей сумне, що маленькі все розуміють, іноді навіть краще від дорослих.
Соня підняла на татка і брата вологі гарні очі:
— А чи можна зробити так, щоб всім дітям жилося добре? Що для цього треба зробити? Що саме я можу для цього зробити?
— Я можу, — тихо сказав Вася. — Я буду добре вчитись. Я стану суддею, як батько, і буду захищати бідних. А ще, — і голос його забринів, — я хочу створити нові закони, щоб усі люди на світі мали будинок, мали можливість чесно працювати, щоб діти... Татко, я так цього хочу, я все життя буду за це боротись...
— Я буду з тобою, синку. Треба хоч наприкінці життя взяти на себе більшу відповідальність. Я гадаю, ми знайдемо однодумців. Це мій обов'язок і перед цією дівчинкою, і перед власними дітьми.
- "Діти підземелля" (повний текст)
- "Діти підземелля" (скорочено)
- Як відбулося знайомство Васі з дітьми підземелля? (та інші запитання)
Соня переводила оченята з татка на брата. Смужки від сліз блищали на її щоках. Обличчя стало серйозним, наче дівчинка раптом подорослішала.
— Я буду розповідати про Марусю. І зараз, і коли виросту і стану вчителькою. Може, я колись напишу про це казку. Правда, це буде сумна казка...
— А ще — ми будемо приходити на цю могилку.
Ці обіцянки не були лише словами. Вася ще студентом юридичного став палким пропагандистом, справжнім ватажком. У їхнього студентського гуртка була чітка демократична програма.
Одного разу на мітингу до нього пробився через натовп смуглявий робітник з гвинтівкою. "Валек!" — кинувся Вася до нього...
Але це вже інша розповідь.