Реальність і міфологічність як стильові особливості новели Франца Кафки "Перевтілення"

Реальність і міфологічність як стильові особливості новели Франца Кафки "Перевтілення"

Мабуть, найстрашніше в світі, коли людина вранці прокидається і не знаходить себе. Ще є думки, але вони здебільшого "вчорашні". А людини вже нема. Натомість у ліжку лежить на спині величезна дивна комаха, безпорадно смикає ніжками, намагаючись підвестися. Але важкий панцир тягне додолу.

Що це? Нічні жахи? Тяжка психічна хвороба? Ні, це реальність. Реальність, в якій житимуть герої новели "Перевтілення". Реальність, в яку повірить читач. Особлива реальність Ф. Кафки. Він творить свій міф. Реальність і фантастика поєднуються, щоб створити образну картину сучасного авторові світу, безжалісного і абсурдного, де нічого не піддається логічному тлумаченню, де людина приречена на самотність і почувається лише комахою.

За що доля карає головного героя новели Грегора Замзу? Він звичайна молода людина. Всі його зусилля і турботи — про сім'ю. Роботу свою він не любив і мріяв колись покинути її, але не тепер. Коли сім'я буде забезпечена. Саме про це дозволяє собі помріяти Грегор, лежачи в ліжку і відчуваючи себе дивно зміненим, але ще не усвідомлюючи цього. Він лише відчуває, щоб йому важко перевернутися на правий бік, на якому він звик спати. Такі подробиці, що ними насичує розповідь Кафка, тільки посилюють враження вірогідності всього, що відбувається. Нарешті герой переконався, що перетворився на комаху. І вжахнувся. Але не самого перевтілення. Вжахнувся, що запізнився на поїзд і тепер не прийде на роботу вчасно. Вжахнувся, що в новому вигляді йому важко буде працювати з клієнтами і сім'я залишиться без коштів. Вжахнувся, коли почув лагідний голос матері й у відповідь свій комашиний писк.

Цікаво, що Грегор нікого з рідних не кличе на допомогу, хоча це була б нормальна реакція. Він майже одразу сприймає своє перевтілення без внутрішньої боротьби. А всі зусилля зосереджує на пристосуванні до нового тіла, до нових умов життя. І навіть знаходить дещо приємне у своєму новому становищі. Наприклад те, що може лазити по стелі.

Грегора мучать сором і безвихідь, гидливе ставлення найдорожчих йому людей. Але він навіть не замислюється, чому з ним це сталося. Можливо, тому, що внутрішньо, ще в образі людини, Грегор почував себе комахою, яка нічого не може змінити в житті? Можливо, тому, що у своїй родині він був самотній і його любили доти, доки в ньому була потреба? На ці запитання автор не дає відповіді. Його стиль, насичений побутовими, подробицями, навпаки, ніби змушує читача зосередитись на подіях, а не розмірковувати над причинами. І цей стильовий прийом знову нагадує давні міфи, в яких давалась лише розповідь про події, і кожен мав право тлумачити їх, як схоче. До того ж міфи були витвором колективної творчості, позиція автора не мала ніякого значення. Об'єктивний, або "протокольний стиль" Кафки має, можливо, таку саму мету. І "міф Кафки" теж кожен має право тлумачити відповідно до своїх життєвих цінностей.