"Війна руйнує наші душі" (Е. Хемінгуей)

Перша світова війна стала першою світовою трагедією XX століття, вона не тільки забрала життя мільйонів людей, а десятки мільйонів залишила каліками. Трагедія її полягала і в тому, що вона зруйнувала душі цілого покоління. Прогресивні письменники першими відчули, які моральні наслідки має війна. У творчості Еріха Марії Ремарка, Ернеста Хемінгуея зображуються герої, які пройшли війну і вийшли з неї фізично не ушкодженими, але на все життя війна залишається в їхній душі.

Ремарк і Хемінгуей були безпосередніми учасниками воєнних подій і під час війни були по різні боки фронту, але в героях, яких вони зображують, багато спільних рис. Напевне, це тому, що їх особистості сформувалися під впливом війни, її жахів.

Герої роману німецького письменника Еріха Марії Ремарка "Три товариша" йдуть на війну просто зі школи вісімнадцятирічними юнаками. П'ять років війни, п'ять років страждань, смерть товаришів — ось увесь їх життєвий досвід, з яким вони повертаються до мирного життя. За словами головного героя Роббі, вони повернулися з ненавистю до всього, що визначило їх минуле, і готові були боротися проти лицемірства суспільства, егоїзму, користолюбства. Та минуло кілька років, і дехто з колишніх вояк пристосувався в нових умовах і забув жахи війни, а ті, хто не зміг зробити цього, були приречені на самотність, вони зневірилися в усіх людських цінностях. Три герої роману уособлюють собою три найбільш сильних захоплення чоловіків: Ленц — політика, Кестер — діло, Роббі — кохання. Та жодному з героїв не вдається досягти своєї мети, і, як показує автор, причина в тому, що вони разом пережили війну і не можуть зрадити свого минулого. Ленц розуміє, до яких жахливих наслідків можуть призвести фашистські організації, які в кінці 20-х набирали силу. Він бере участь у політичній боротьбі проти фашизму і гине. Роббі знаходить кохання, про яке мріяв усе життя і яке не сподівався вже пережити, та його кохана тяжко хвора на сухоти, тому що в роки війни вона голодувала. Смерть Патриції руйнує останні надії Роббі і його товариша Отто Кестера, який продає свою автомайстерню, гоночну машину, щоб заплатити за лікування Патриції. Герої Ремарка — мужні, сильні люди, які не хочуть втратити пам'ять про пережите на війні й залишаються назавжди вірними воєнному братерству. Та в нових умовах мирного життя їхні чесноти не потрібні, вони ніби зайві в суспільстві, в якому живуть. Не випадково генерація, яку зображує Ремарк, одержала назву "втрачене покоління".

Цю ж тему розвиває у своїх творах і американський письменник Хемінгуей. Уже його перший великий роман "Прощавай, зброє" мав яскраво виражений антивоєнний пафос. Герой цього роману Фредерік Генрі пішов на війну добровольцем, та війна знищила ті ілюзії, які були притаманні молодим американцям. Генрі — лейтенант санітарної служби, щодня він бачить сотні скалічених війною людей, їхні муки і смерть. Герой приймає рішення добровільно вийти з війни. Він дезертирує з армії, щоб врятувати своє кохання, дитину, яка має народитися у його нареченої. Та автор показує, що рішення Генрі забути війну і взагалі весь світ заради кохання — це теж ілюзія. З великими труднощами герої дістаються до Швейцарії, нейтральної країни, яка не бере участі у Другій світовій війні, але її події відчуваються і тут: нема вже того добробуту, всі, з ким зводить героїв доля, говорять про війну, про своїх родичів, які від неї постраждали. У фіналі роману Хемінгуей зображує смерть при пологах коханої головного героя і їхньої дитини. Герой залишається самотнім, без надії на майбутнє. Його прагнення уникнути війни призводять до спустошення і самотності. Читачу зрозуміла думка автора: люди не мають права бути байдужими до всього, що відбувається у світі, бо ці події впливають на долю кожної людини.

Герої романів Ремарка і Хемінгуея — це сильні і мужні люди, які вірять у дружбу, можуть постояти за себе, прагнуть любові і свободи, але війна спустошує їхні душі, і їх найкращі риси залишаються нереалізованими.