Видатний російський письменник Микола Гоголь був родом з України. Він любив свій край, цікавився його історією, звичаями і обрядами, захоплювався мужнім та волелюбним українським народом, прославив його у своїх творах.
Із незвичайною художньою силою і повнотою М. Гоголь відобразив "дух минулого віку", "історію народу... в ясній величі" у повісті "Тарас Бульба".
Із замилуванням письменник змальовує безмежний український степ ("Чорт вас візьми, степи, які ви гарні!", "Уся поверхня землі вдавалася зелено-золотим океаном, по якому бризнули міліони різних кольорів"), могутній Дніпро ("Він віяв холодними хвилями і розстилався ближче, ближче і, нарешті, охопив половину всієї поверхні землі"). Та мета його розповіді — описати Запорізьку Січ — колиску гордого козацького духу ("Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й міцні, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну!"). М. Гоголь показує устрій Запорізької Січі, побут, звичаї козаків, їхні військові походи та подвиги. Реальні події і художній вимисел переплелися в єдине, закінчене ціле: перед читачами постав початок народно-визвольного руху в Україні в наприкінці 30-х — початку 40-х років XVII століття. Його голос повниться жалем із приводу того, що були жорстокі часи.
Головні герої повісті "Тарас Бульба", "хоч і гинуть фізично, залишаються в народній пам'яті безсмертними, бо переконані, що "не загине жодна великодушна справа". Помираючи, козаки розуміють, що боротьба не закінчена, що смерть їхня не даремна, а потрібна для майбутньої перемоги. У цій вірі у безсмертя народу — справжній оптимізм повісті, її героїчний пафос, народне, життєстверджуюче начало. Усьому світові М. Гоголь довів, що є Україна і українці як нація, а не жителі південних окраїн, "малороси" чи "хохли".