Сатиричне зображення життя в монархічних і деспотичних країнах (за твором "Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер")

Творчість Гофмана вважають новаторською в романтичній літературі Німеччини. Проте яскраво простежується його зростання від письменника — романтика до письменника — сатирика. Саме твір "Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер" дав можливість Гофманові посісти місце видатного й неперевершеного сатирика в німецькій літературі. Своєрідна казка — новела побачила світ у 1819 році, незадовго до смерті письменника. Складним був шлях твору до читачів за межами Німеччини. Так, у Російській імперії твір не дозволили перекладати й друкувати, бо, як зазначав В. Бєлінський, у творі було "багато насмішок над зірками й чиновниками", адже він ніби проектувався на всі морально-соціальні вади існуючого російського суспільства.

Твір "Крихітка Цахес" має всі ознаки казковості з притаманними їй персонажами (фея, чарівник, чарівні предмети, книги тощо). Та напружений сюжет створюється не з їхньою допомогою, а завдяки іншим героям твору — звичайним людям. Серед них бачимо студентів, чиновників, учених та невисокого чину вельмож, власне, вони й становлять більшість у суспільстві.

Письменник не приховує свого ставлення до головного героя — Цахеса, — з самого початку даючи його портретну характеристику. Перед нами— "мерзенний оборотень", "потвора", "обрубок корявого дерева", "відьмаченя", насамкінець автор довершує портрет більш детальним описом: "Голова глибоко ввійшла в плечі, на місці спини стирчав наріст, схожий на гарбуз, а відразу від грудей росли ніжки, тонкі, як прутики ліщини, тож увесь він нагадував роздвоєну редьку". Різні персонажі часом називають Цахеса альрауном (альраун — корінь мандрагори, що схожий на фігурку людини).

Основний конфлікт виникає в протистоянні двох яскравих персонажів — Цахеса (з часом у творі автор називає його Ціннобер) і Бальтазара. Перший — втілення потворності людських вад, заснованих на брехні, обмані, підступності, розбещеності, без будь-якого внутрішньо стримуючого морального чинника. Другий — трохи ідеалізований, проте життєво правдивий образ романтика за натурою. з мистецьким складом душі. Біля цих двох сюжетних центрів групуються всі інші чи то за велінням вищих чародійних сил, чи то за велінням серця, над яким чари не мають влади. Власне, письменник своїм іронічним або сатиричним оком споглядає всіх і не втримується від дошкульних зауважень. Так він іронічно зауважує, що професор Мош Терпін відкрив закон — "темрява настає від нестачі світла", великий правитель Пафнутій, запровадивши "просвту", великим здобутком вважає ученість, насадження акації і щеплення віспи.

Фея фон Розабельверде — ніби добра фея, яка піклується про нещасного карлика Цахеса, але необдумано наділяє його тими властивостями, яких він не заслуговує, бо не доклав до цього ніяких зусиль. Вона дуже хотіла, щоб у немічній дитині щось прокинулося: "Ти не той, за кого тебе шанують, але прагни дорівнятися до того, на чиїх крилах ти, немічний, безкрилий, злітаєш у височінь". Але внутрішній голос не прокинувся. Фея зрозуміла свою помилку, та їй, напевно, не збагнути всієї складності людської душі. Однак вона мала полегшення від того, що Цахес помер, і таким чином позбавив її зайвих клопотів. Виявляється, що жалості недостатньо, аби допомогти людині, вона сама передусім має працювати, душа її має бути творцем довколишнього світу й себе самого.

У суспільстві, у якому люди сподіваються на диво, а не на власні зусилля чогось досягти, моральні принципи зовсім стираються, нівелюються, поступаючись цинічному практицизму. Підтвердженням цьому — яскравий і показовий епізод після смерті Цахеса. Його мати, зрозумівши, що спадку після смерті сина їй не бачити, просить фею віддати їй мертвого сина: "У нашого пастора багато гарненьких опудал — пташок і білочок, він напхне і мого крихітку Цахеса, і я поставлю його на шафу таким, як він є, у червоному камзолі, з широкою стрічкою та зіркою на грудях, на вічний спомин!"

Устрій суспільства, що побудоване на брехні, шахрайстві, ницості, нагадує картковий будинок із заяложених, підмальованих, старих карт. І в цьому картковому будиночку — державі такий же несправжній правитель, при якому життя підданих залежить від лялькового й потворного, несправжнього міністра Ціннобера. Яка доля такої держави? Від найменшого поруху вона зруйнується, просто зникне. І це залежить від самих людей, від їхнього вольового рішення й моральних засад, які сповідує суспільство.

Як і будь-яка казка, твір Гофмана має щасливий кінець. Проте саме такий фінал поглиблює сприйняття попередніх напружених подій. Людина живе серед людей, будує власне життя згідно зі своїми принципами. Щасливе те суспільство, де люди не мають омани на очах, а бачать усе в реальному світлі, та прагнуть творити все своїми руками для свого блага та для блага інших — такий висновок можна зробити із твору Гофмана "Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер".