Моральний сенс історії злету й падіння крихітки Цахеса у творі Е. Т. А. Гофмана

Творчість Ернста Теодора Амадея Гофмана (1776—1822) виявилася в історії світової літератури явищем унікальним перш за все тому, що його погляди на світ і художній метод були неповторними й оригінальними.

Гофман-письмениик прославився своїми фантастичними новелами-казками. Жанр цих новел можна визначити, користуючись виразом самого автора — "казка про реальне" або "казка з нових часів". Ці твори можна назвати "фантазіями про сучасну Німеччину", тому , що в гофманівських творах переплітаються два світи — реальність і фантастика.

Цахес — син бідної селянки, надзвичайно потворний "виродок", "страховисько", його "можна було цілком сприйняти за химерно скручений цурпалок дерева", він "на своїх ногах-шпичках ні стояти, ні ходити не може і тільки вурчить та нявкає, немов кошеня". Добра фея РожаГожа розчесала кучері Цахеса чарівним гребінцем, і він став на ноги, почав ходити. Розчісуючи Цахеса, фея зробила на його голові червону смугу, нагородивши "дивним таємничим даром, завдяки якому все, що хтось доброго подумає, скаже чи зробить у його присутності, йтиме на його рахунок". Три червоні волосини стали джерелом цахесових чар: усі чужі здобутки приписувалися йому, всі його вади — іншим, і лише дехто бачив правду. Цахеса взяв до себе пастор, який виховав малюка та віддав до університету, після чого "виродок" почав швидко просуватися по службі й досяг посади першого міністра двору князя, ставши Цинобером. Князь нагороджує його спеціально виготовленим для нього орденом.

Художній світ розпадається на два: звичайний, де малюк виглядає потворним і безсилим, і той, де Цахес стає поважним міністром князя. Сам герой не помічає першого світу. Не помічають його й ті, хто йому допомагає просуватися по службі. Це високоосвічений філістер професор Моїн Терпин, який "всю природу помістив у підручник, дякуючи чому міг маніпулювати нею з усіма зручностями і як з ящика дістати відповідь на будь-яке питання", а домігшись високої посади, піддав "цензурі та ревізії сонячні та місячні затемнення". Цахесу допомагають набрати силу сановники й міністри, нарешті, сам володар карликового князівства, князь Варсануф — достойний спадкоємець знаменитого Пафнуциуса, що звелів колись викоріняти поезію, бо за допомогою неї запроваджуються "несумісні з суспільним порядком звички". Гофман пише про це насмішкувато, їдко. Возвеличенню Цинобера сприяють перш за все можновладці, вони дають йому реальну силу.

Гофман писав в епоху політичної реакції, яка установилася на більшій частині Європи після наполеонівських війн. Особливо відчутною вона була у відсталій, феодально-монархічній, роздрібненій на князівства Німеччині. Письменник бачив жалюгідність карликових монархів, схожих на Варсануфа, духовне убозтво дворянства, чиновників, буржуа. Він на собі відчув ворожість суспільства, де влада належить циноберам. Потворний Цахес не викликає співчуття й жалю, бо надто багато зла приносить іншим. Достойні люди виявляються незаслужено ображеними або осоромленими, терплять крах у кар'єрі або в коханні. Талановитий музикант Сбіока переживає приниження, коли "знавіснілі люди" кинулися дякувати Циноберові за чаруючу музику, яку насправді написав Сбіока. Посаду таємного експедитора віддали не Пульхеру, який мав музичні праці й добре відповідав на екзамені, а Циноберові, хоча той мовчав та тільки "рохкав і квакаВ якусь нісенітницю". Цахес також привласнив доповіді талановитого юнака і став таємним радником князя. Але жалюгідність Цахеса розкривається, коли були знищені чари феї і Бальтазар вирвав з голови малюка три чарівні волосинки. Усі рап: том побачили карлика таким, яким він був. Ним грали, як м'ячем, його жбурляли ногами. У дикій злобі й відчаї втік він до свого розкішного палацу. Коли ж туди вдерся розлючений натовп, що втратив повагу до свого міністра, Цинобер помер від жаху.

Історія маленького Цахеса — це гостра соціальна й політична сатира, спрямована проти малих і великих деспотів, які піднеслися за допомогою несправедливості, обману, насильства, підлості. Соціальний устрій, при якому злі нікчеми можуть паразитувати на праці інших людей, вирішувати їхні долі, видається письменникові безумним. Гофман попереджує реальних циноберів про те, що їхня кар'єра скінчиться трагічно.