Уже сам початок байки підказує нам, що добра не буде, що за справу взялися недолугі виконавці. Адже перше слово — Осел, тобто баєчний образ недалекого розумом, але упертого "діяча". А далі все гірше та гірше: Козел завжди символізує завзяту дурість. Мавпа — то символ дурості енергійної. А до Ведмедя дібрано епітет, який не залишає жодної надії на цю сильну особу — клишоногий.
Та що вдієш, коли наші герої, не маючи хисту, мають всі потрібні речі — у цьому разі ноти, інструменти та навіть бажання. У житті це дуже розповсюджена ситуація, коли потрібні "інструменти" потрапляють до рук, які ні на що не здатні. В усякому разі, на цих теренах.
Далі почалася звичайна процедура: не зміг нічого корисного зробити на цьому місці — пересаджують на інше замість того, щоб просто вигнати. Ми сміємося, а треба ж плакати.
Соловей дає оцінку виконавцям, та й тікає аж у казкові краї, від квартету подалі. Чого ж він злякався? А куди нам летіти?
Адже такі квартети або окремих виконавців із нього ми можемо бачити на екранах наших телевізорів, правда, зараз вони не інструменталісти, а співаки. Та хіба нам не тоскно слухати верещання Мавп, "дуже поетичні" рулади Цапів, ніжне ревіння Ведмедів... Про соліста Віслюка вже промовчу...
Та, мабуть, найгірше дивитися ілюстрацію до цієї класичної байки у сесійній залі парламенту. Чи, може, треба, щоб висновки робили не маленькі Солов'ї, а хтось дужчий?