Символіка снів Раскольникова

Символіка снів Раскольникова

У цьому страшному місті, де живуть герої роману "Злочин і кара", які ж можуть бути сни? Ще страшніші за дійсність, бо страхіття сплячої людини виділені з живого життя, як збудник хвороби виділяється з проби, взятої від пацієнта. Тому й зривється з ліжка Свидригайлов з лементом: "Кошмар всю ніч!"

Раскольникову ввижається одне і те саме. "Йому років сім, і він гуляє у святковий день, перед вечором, зі своїм батьком за містом. Час сіренький, день задушливий..." Але що далі розгортається дія, то більше розростається гидотність людської натури, коли вона не облагороджена розумом і відчуттям цінності навколишнього світу. Сцена, коли знахабнілий натовп так званих Homo sapіens нацьковує людиноподібного власника змучити, а потім і забити нещасну тварину, є, мабуть, чи не найголовнішою для розуміння всього твору.

По-перше, назавжди зруйнована повага до людей, до людства. Звідси думка Раскольникова про "людський мурашник", а оскільки серед усіх учасників і свідків ганебної розправи людини над сумирним "меншим братом" лише Родя кинувся на захист тварини, то й виникає підсвідоме відчуття "я не такий, як вони".

По-друге, автор підштовхує нас до розуміння, що господарі життя не більше бережуть "тварь дрожащую", ніж будь-яку іншу худобу. Недарма Катерина Іванівна кричить на смертнім одрі: "Довольно!.. Пора!.. Прощай, горемыка!., уездили клячу!., надорвалалась!" Ось воно: знову Родя кинувся з кулачками на тих, хто знущається з безсловесних створінь. І знову марно.

"Він прокинувся увесь спітнілий, з мокрим від поту волоссям, задихаючись, і привстав з переляку.

— Дякувати Богові, це тільки сон! — сказав він..."

Проте це був не сон, а образ усього, що відбувалося навкруги — жінок, які топилися у каналі, дівчат, яких ґвалтували, — всього того ладу життя, у якому можна було жити "за Свидригайловим" чи примушували жити "за Сонечкою". Можливо, лише знайомство з Раскольниковим врятувало і тіло, і душу цієї дівчини, яка вже себе соромиться — і яку ніхто не може врятувати, бо це ще одне втілення Родіонового сну.

Бідолашний герой Достоєвського ніяк не може зрозуміти, що життя його ввело в оману, що він бореться тим, що заперечує. Тому поруч із ним Свидригайлов, і саме через те він ненавидить його.

Так приходить до Раскольникова ще один сон — знову повторення сцени вбивства лихварниці, безкінечне безрезультатне повторення. Бо стара не вмирала, а реготала, хитаючись усім тілом. Начебто на її місце приходили все нові й нові екземпляри тієї ж породи, одна в одну.

Ще до скоєння злочину невелику розраду давав йому "сон зі східним колоритом".

Тим страшнішим було його пробудження у кімнаті, що скидалася на домовину, у ненажерливому місті, де ніхто не міг почуватися у безпеці. Усі згадують, як Разуміхін йде охороняти від свого страшного міста матір і сестру Родіона Романовича.

Сни Раскольникова випливають з його життя, вони стають символом людської долі у тогочасній Росії, до того ж не залишаючи права потішити себе заявою про свою невинність у цій жорстокій боротьбі за виживання.