Подорож Скруджа у Різдвяну ніч як можливість осягнути своє життя

Шкільний твір

ДІККЕНС ЧАРЛЗ

(1812-1870)

Англійський письменник-реаліст, найвідоміший представник соціально-побутової прози XIX століття. Г. Честертон зазначав, що Діккенс мав два великі таланти — вміння писати смішне та вміння змальовувати жахливе.

Письменник сповідує просвітницький ідеал людини з природженою добротою, порядністю, справедливими принципами життя. "Романи виховання" Діккенса розповідають про становлення характеру персонажа, починаючи від дитинства ідо самостійних років життя (наприклад, "Олівер Твіст" (1839)).

Характерні особливості творчості: наявність мелодраматичних елементів, спрощеність характеристики персонажів (добрі завжди добрі, а злі — злі), щаслива кінцівка твору, детективні елементи.

Діккенс прославився здебільшого творами, які були написані у перший період його творчості: цикл "Різдвяні повісті" (1848), романи "Крамниця старожигностей" (1841), "Домбі і син" (1848), пізніше написані "Девід Копперфілд" (1850), "Маленька Дорріт" (1857), "Великі сподівання" (1861).

Подорож Скруджа у Різдвяну ніч як можливість осягнути своє життя

Основою сюжету різдвяної казки є диво святкової ночі. Відбувається якась подія — і починається духовне відродження людини, яка забула, що вона створена за образом і подобою Божою. Дверний молоток перетворюється на обличчя Джейкоба Марлі, що помер саме на Свят-вечір сім років тому, кахлі голландської печі, на яких зображено сцени зі Священного Писання, раптом затуляє обличчя померлого, дух самого Марлі попереджає друга про наслідки життя без Божої іскри в душі, Духи Різдва ведуть Скруджа від дитинства до смерті, — і усе це сплітається в події однієї ночі, аби повністю змінити життя старого скнари.

Scrooge у перекладі з англійської — скнара. Душа його змертвіла настільки, що його іноді називають ім'ям померлого компаньйона — Марлі. Автор змальовує Скруджа сухим, зморшкуватим, холодним, наче льодова брила, жорстоким і бездушним ділком, який сидить в своїй промороженій конторі й не дозволяє, клерку купити хоч трохи вугілля. Який контраст з племінником Скруджа Фредом, коли той приходить до дядька, щоб побажати йому веселого Різдва: "здавалося, від нього пашіє жаром, наче від пічки. Щоки у нього червоніли... очі блищали, а з рота йшла пара"! Свого героя Діккенс порівнює з забутим на морозі вуличним краном, з якого потроху капала та капала вода, і він нарешті перетворився на шматок льоду. "Твої губи дрижать, — промовив Дух. — А що це котиться по твоїй щоці?" Перший лід морозної глиби розтоплюється першою сльозинкою, душевний холод зникає, і от старому скнарі вже шкода, що він прогнав хлопця, який співав різдвяний гімн, що не сказав теплого слова своєму клерку. Після першої сльози Скрудж схлипнув, а коли впізнав у маленькому хлопчику самого себе — заплакав. 1 якщо спочатку він не вірить Марлі, а Духа Минулого Різдва просить загасити своє світло і навіть намагається зробити це сам, то Духа Прийдешнього Різдва він уже просить: "Веди мене куди хочеш... Якщо цієї ночі ти теж повинен мене чогось навчити, хай це піде мені на користь". І не лише з переляку присягається виправитися й спокутувати минуле нинішнім і майбутнім, а й виконує те, що обіцяв Бобові Кречету.

П'ять строф "Різдвяної пісні в прозі" — це гімн на славу Різдва, "днів милосердя, доброти й всепрощення... єдиних Днів у цілому календарі, коли люди, ніби з мовчазної згоди, розкривають один одному серця й бачать у своїх ближніх, — навіть у бідних і знедолених, — таких самих людей, як і вони самі, людей, які йдуть однією з ними дорогою до могили".

загрузка...