Алегоричний зміст поеми "Божественна комедія" Дайте Аліґ'єрі

"Божественну комедію" визнано вершиною творчості найвидатнішого італійського поета, основоположника італійської літератури Данте Аліґ'єрі. Сучасники поета з простих людей вірили навіть, що він склав справжній путівник потойбічним світом, але насправді зміст поеми не обмежується лише художнім втіленням містичних уявлень про життя після смерті. Тлумачити зміст цього твору можна з різних поглядів: як буквально (власне змалювання подорожі ліричного героя потойбічним світом), так і алегорично, а також морально-етичного. Тобто кожна подія, з одного боку, описується як така, але несе у собі додаткове навантаження.

За традиційним релігійним розумінням, Пекло — це місце для покарання безнадійних грішників, Чистилище — для тих, хто ще має змогу врятуватись, тоді як Рай — винагорода за праведне життя. Йдеться про певну моральну оцінку вчинків: куди саме потрапить людина, визначається її земним життям.

Душа тут кожна свій проходить суд: Сказала, вчула та й пішла до ями.

Отже, навіть буквальний аспект вже поділяє людей на поганих та добрих. Але в "Божественній комедії" Данте йдеться здебільшого не про конкретних осіб — виведені в поемі образи водночас символізують певні принципи або явища. Образ Верґілія, що супроводжує ліричного героя у Пеклі, не лише (і не стільки) є образом конкретної особистості, а втіленням принципів пізнання світу позбавленим віри, Данте визнає його своїм вчителем, але Верґілій має лишатися в Пеклі. Не випадково як порятунок для нього пропонується чекати приходу Беатріче — не просто жінки, а алегорії кохання, любові до людей, а, за деякими тлумаченнями, — віри чи навіть теософії.

Алегорії в творі теж не однозначні, наприклад, звірі, що заступають поетові шлях у темному лісі, подані за традиційним тлумаченням символів: леопард — коварство, лев — жорстокість, вовчиця — ненажерливість, хтивість, але існує й інше тлумачення: леопард — політичні супротивники Данте, лев — король Франції, вовчиця — римське папство. Значення алегорій нашаровуються одне на одне, надаючи змісту ніби додатковий вимір.

Розгорнутою алегорією є й сама подорож — це пошук правильного шляху для людської душі, оточеної гріхами, спокусами та пристрастями. Пошук сенсу буття. Головнадія взагалі відбувається саме в душі ліричного героя. Пізнавши те, що є злом, пройшовши колами Пекла, він змінюється, підноситься до розуміння найважливіших істин про світ і про себе:

Були ж у мене крила надто кволі; Але яскравість сяйва тут прийшла, І міць зростала розуму і волі.

Саме у частині, присвяченій Раю (найменш досконалій з художньої точки зору), і визначається головна цінність — любов. Не лише кохання, яке шукав ліричний герой на початку своєї подорожі, а любов у найширшому значенні цього слова, "любов, що водить сонце й зоряні стелі". Але ж і в Євангелії стверджується, що Бог — це любов, хоча тривалими історичними періодами церковні діячі намагалися не зосереджувати увагу на цьому аспекті.

У добу Середньовіччя, коли створювалась поема, цей висновок був надто сміливим, та з ним важко не погодитися: саме любов є найголовнішою цінністю.