Чому оповідання А. Чехова "Людина в футлярі", "Аґрус", "Про любов" складають "маленьку трилогію"
І. Світ нудних людей... (У пізніх творах Чехов змальовує світ нудних людей, припускаючи гротескне перебільшення, оскільки метою його є не змалювання з натури, а художнє узагальнення, осмислення життя. Це особливо відчутно в оповіданнях 1898 року — "Людина в футлярі", "Аґрус", "Про любов".)
ІІ. Суспільне життя в центрі уваги. (Дослідники вважають, що Чехов у названих оповіданнях досліджує три основні інститути суспільного життя, на яких тримається все: категорія влади — "Людина в футлярі", категорія власності — "Аґрус", категорія сім'ї — "Про любов".)
ІІІ. Чеховський маленький "Декамерон". (За формою й справді три оповідання нагадують відомий твір Боккаччо "Декамерон". Оповідачі зібралися перечекати негоду під час полювання й розповідають історії з життя одне одному. Та, на відміну від італійського автора, Чехов вдається до узагальнення й через образи оповідачів. Так, після оповідання про Бєликова учителя Буркіна читач раптом розуміє, що й сам оповідач, схоже, заражений бєликовщииою.)
ІV. На чому тримається влада? (Чехов поступово показує, що дивакуватий Бєликов не такий вже й безневинний. Він тиснув, пригнічував, викликав страх, бо втілював характерні особливості російської державності тих часів: ненависть до вільнодумства, страх перед новим, поліційні вихватки. По суті, саме такі, як Бєликов, роблять життя нудним, суворим, бездумним. А це призводить до викривлення уявлень про сутність людського життя, як в "Аґрусі".)
V. Роздуми про щастя й добро. (Життя Миколи Івановича Чимша-Гімалайського — теж своєрідний футляр, яким він відмежувався від усього світу заради досягнення сумнівної мети — купівлі ділянки для висадки аґрусу. Івана Івановича, який розповідає про свого брата, хвилює думка про те, чим щаслива людина і як вона ставиться до інших. Він закликає невтомно творити добро, бо тільки тоді можна сподіватися бути щасливим. Адже кожен із нас — то частина великої спільноти — людства.)
VІ. Безвихідь "футлярного існування". (В оповіданні "Про любов" живе почуття героїв гине, не витримавши доказів занадто тверезого розуму людей, які звикли до свого футляру й не бажають з ним розлучатися. У світі напівіснування, у нудному світі "правильних" футлярних людей кохання теж набуває форми скороченої, ніби для того, щоб легше було й її запроторити у той футляр. Таким чином усі три оповідання мають єдину ідею: показати вичерпаність віджилих підвалин суспільного життя і показати необхідність оживлення духовного життя задля відновлення духовних цінностей.)