Критикою байдужості, лицемірства, безідейності і бездуховності у певних прошарках суспільства пронизані твори видатного російського драматурга і майстра короткого оповідання Антона Чехова. Про нього писав М. Горький: "Ніхто не розумів так ясно і тонко, як Антон Чехов, трагізм дрібниць життя, ніхто до нього не зміг так нещадно правдиво намалювати людям ганебну і тоскну картину їхнього життя у тьмяному хаосі міщанської буденщини". Кожне коротке оповідання Чехова — це маленький шедевр і велике відкриття. У ньому автор так багато встигає сказати, а ще більше — недоказати. І за це я щиро вдячна авторові, адже стільки думок навіюють, здавалося б, звичайні життєві ситуації. Я взагалі люблю Чехова, але його драма "Чайка" посідає особливе місце. У ній "згущені" життєві проблеми, а головне — у ній так багато добре знайомої чеховської недомовленості. Проблема мистецтва, його місця у житті суспільства і його призначення тісно переплітається з проблемою людських стосунків, кохання, материнської любові. Ось що розповідає Костянтин Треплєв про свою матір — драматичну акторку Аркаді-ну: "Психологічний курйоз — моя мати. Безперечно талановита, розумна, здатна ридати над книгою, вмить видасть тобі всього Некрасова напам'ять, хворих доглядає, як ангел; але спробуй у її присутності похвалити Дузе. Ого-го! Слід хвалити тільки її саму, слід писати про неї, кричати, захоплюватися її надзвичайною грою в "Дамі з камеліями" і т. ін. Та у селі їй бракує цього дурману, от вона й нудьгує".
Треплєв не любить і не визнає театр у тому вигляд, в якому він існував на той час. Сучасний театр Треплєв називає "рутиною, забобонами". Його дратує, коли "з вульгарних картин і фраз намагаються витягти мораль — мораль маленьку, дрібну, зручну й зрозумілу, корисну для домашнього вжитку". Син знаменитої акторки вважає, що потрібні нові форми вираження. Задля цього він написав нову і, на його думку, незвичайну п'єсу. Знайшов місцевих акторів і на саморобній сцені вирішив показати виставу матері та її гостям. На мою думку, він мав на меті створити щось нове і почути схвальну критику від матері. Він хотів їй нагадати про себе й почути тепле материнське слово. Проте його сподівання не справдилися. Забута доросла дитина, котра змушена скніти і нудьгувати в глухій провінції, не почула жодного теплого материнського слова, а його п'єсу мати навіть не побажала додивитися до кінця. Треплєв мав рацію: з театром і з акторами сьогодні треба було щось таки робити.
Ще одна алегорія червоною ниткою проходить крізь увесь твір Чехова. Це вбита Треплєвим чайка біля ніг Ніни Зарєчної. Ніна мріяла стати актрисою. її приваблює Аркадіна — безперечно талановита, сповнена жіночності, уміння бездоганно одягатися і з гідністю триматися у товаристві. Однак це не заважає провінційній мрійниці закохати у себе сина бездоганної актриси, а потім і її коханця — белетриста Тригоріна. Зрештою, і в Ніни Зарєчної нічого путнього не вийшло: з батьками посварилася через втечу з дому, хорошою актрисою не стала, а Тригорін згодом знову повернувся до своєї колишньої коханки, яка вміла грати свої ролі як на сцені, так і в житті.ё
Ще на початку п'єси Тригорін записав у книжечку: "Сюжет для невеликого оповідання: на березі озера з дитинства живе молода дівчина, така, як ви; любить озеро, як чайка, і щаслива й вільна, як чайка. Але випадково прийшов чоловік, побачив і знічев'я згубив її, як оцю чайку". Ніна Зарєчна повірила у свою аналогію з чайкою. Коли наприкінці п'єси вона завернула до садиби Соріна, де починалася її "акторська кар'єра", і зустрілася з Треплєвим, то розповіла колишньому коханому про своє нещасливе життя. Колись вона мріяла про славу, а тепер має їхати у вагоні третього класу до Єльця, де в неї ангажемент на цілу зиму. На прохання Треплєва залишитися, нікуди не їхати, адже він її любить, Ніна Зарєчна відповіла: "Я — чайка". Вона несе свій хрест і вірує, і думає про своє покликання, що допомагає їй жити. Треплєв — зовсім інший. Він уже досяг певних успіхів у літературі, хоча мати не прочитала жодного його твору. Він так і не зміг привернути увагу матері, залишаючись жити у маєтку свого дядька. Його іронія і скептицизм несумісні з умінням нести свій хрест і вірувати, про що говорила Ніна Зарєчна при останній зустрічі. Тож Треплєв наклав на себе руки.
Єдине, що залишається незмінним і сталим, це спосіб життя актриси Аркадіної. Здається, ніщо не змогло порушити її величного спокою і байдужості: ні творчі успіхи сина, ні зрада коханця, адже він знову повернувся до неї. Як же після цього не погодитися з Треплєвим, що "театр — це рутина, забобони". На жаль, іноді життя перетворюється на велику сцену, де головні ролі перебирають Аркадіни, Тригоріни, котрі не соромляться кидати під ноги найщиріші почуття і людські чесноти.