Значення художньої деталі у розкритті характерів чеховських героїв (за оповіданнями "Хамелеон", "Товстий і тонний", "Зловмисник")
А. Чехов (1860-1908) — один із найвидатніших письменників Росії був блискучим майстром коротких оповідань, які вирізнялися глибиною та художньою силою. Неабияку роль у розкритті характерів чеховських героїв, таких неповторних у своїй індивідуальності, відіграє художня деталь.
В оповіданні "Хамелеон" поліцейський наглядач Очумєлов йде базарною площею "у новій шинелі і з-клуночком в руці", а за ним ступає рудий городовий "з решетом, вщерть повним конфіскованого аґрусу". І читачеві відразу зрозуміло, що блюститель порядку не проти поживитися. Побачивши зборище, Очумєлов врізається в натовп і намагається з'ясувати, що трапилося. В ході "розслідування" його думка змінюється декілька разів. Він, як очманілий, кидається від одного рішення до іншого. При цьому його то морозить, то бере жаром. Почувши, що собака належить генералу Жигалову, він звертається до Єлдиріна: "Зніми-но, Єлдирін, з мене пальто... Страшенно жарко... Мабуть, на дощ". А за подальшого розвитку подій говорить: "Надінь-но, брате Єлдирін, на мене пальто... Щось вітер подув... Морозить..."
Або ось інша деталь. На початку оповідання, коли покусаний Хрюкін сподівається на співчуття натовпу, його закривавлений палець "має вигляд знамення перемоги". Коли ж з'ясувалося, що собака належить братові генерала, Очумєлов кидає золотих справ майстру: "А ти, бовдуре, опусти руку! Нема чого свого дурного пальця виставляти". І натовп регоче з Хрюкіна.
Герой оповідання "Зловмисник", Денис Григор'єв, звинувачується в навмисному пошкодженні залізничної колії. Залізничний сторож затримав його "за відкручуванням гайки, якою рейки прикріплюються до шпал". Мужик не заперечує цього факту, але ніяк не візьме до тями, в чому ж його вина. Адже він лише гайку відкрутив, яка йому конче потрібна на грузило: "Якби я рейку взяв або, скажімо, колоду поперек тієї колії поклав, ну, тоді, може, перекинуло б поїзд, а то... тьху! гайка!" Тим більше, що "вже скільки років усім селом" мужики гайки викручують, але роблять це, за словами Дениса, з розумінням: "Ми ж не всі відкручуємо... залишаємо... не без розуму робимо... розуміємо". Григор'єва здивували слова слідчого про те, що його зараз відведуть до тюрми: "Якби було за що, пішов би, а то так... з доброго дива... За що? І не крав, здається, і не бився..." Майже в кожній фразі Дениса Григор'єва звучить слово "розумію", хоча весь діалог затриманого зі слідчим демонструє дурість мужика.
В оповіданні "Товстий і тонкий" Чехов описує зустріч двох шкільних приятелів. Уже за першим описом героїв читач здогадується про стан у суспільстві кожного з них. "Товстий тільки-но пообідав у ресторані, й губи його лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом і флердоранжем". "Тонкий щойно вийшов із вагона і був нав'ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою й кофейною гущею". Приятелі тричі поцілувалися, обидва були приємно здивовані. Але радість тонкого тривала недовго: як тільки він дізнався, що товстий дослужився до високого чину таємного радника, то "раптом зблід, скам'янів, але скоро обличчя його скривила широченна посмішка". "Сам він зіщулився, згорбився, звузився..." "Його чемодани, клунки і коробки стиснулись, поморщились". Змінився і тон його мови. Замість радісного: "Мишо! Любий мій!" зазвучали принизливі нотки: "Милостива увага вашого превосходительства..." Так Чехов всього кількома реченнями зумів змалювати характер людини, яка над усе цінує в іншому стан у суспільстві.
Якби раптом якимось дивом на вулицю вийшли всі герої оповідань Чехова, то навіть найбільша площа Москви не змогла б їх вмістити. Важко повірити в те, що всі ці такі несхожі один на одного, неповторні характери створені однією людиною, у якої тільки два ока, а не тисячі очей, що змогла розгледіти, запам'ятати, а потім втілити навіки в художні образи всі ці жести, посмішки, і що не тисяча сердець, а всього-на-всього одне вмістило болі й радощі людства.