Символічний зв'язок образів п'єси Чехова "Вишневий сад" з різними часовими шарами

Символічний зв'язок образів п'єси Чехова "Вишневий сад" з різними часовими шарами

"Вишневий сад" була останньою і, можна сказати, підсумковою п'єсою Чехова. Він написав її незадовго до смерті, 1904 року, на переломному стику епох, коли передчуття змін в суспільстві було особливо помітним. Напередодні соціального вибуху він, як творча людина, не міг не відчувати загального настрою, непевність моменту майже мимоволі викликала потребу осмислити сучасну йому дійсність з позицій минулого й майбутнього. Але в драматичному творі автор може передати лише свої думки через виведені в ньому образи. Тому персонажі "Вишневого саду" пов'язані з різними часовими шарами. У жодному іншому його творі немає стільки символічного навантаження образів, як у цій п'єсі.

Чехов легко переносить нас з нашого сьогодення в далеке минуле. Разом з його героями ми живемо поруч з вишневим садом, бачимо його красу, ясно відчуваємо проблеми того часу, намагаємося знайти відповіді на складні питання. "Вишневий сад" — це п'єса про минуле, сьогодення і майбутнє не тільки її героїв, але і країни в цілому.

Минуле у п'єсі представляють собою Раневська й Гаєв. Як завжди, Чехов не поділяє своїх героїв на "позитивних і негативних" — усі вони мають як привабливі риси, так і потворні. У такий спосіб автор зображує "добрі і погані" риси епохи, що минає.

Раневська — господарка вишневого саду. Сам вишневий сад є для неї "дворянським гніздом". Без нього життя для Раневської немислиме, з ним пов'язана вся її доля. Любов Андріївна говорить: "Адже я народилася тут, тут жили мій батько і мати, мій дід. Я люблю цей будинок, без вишневого саду я не розумію свого життя, і якщо так потрібно продавати, то продавайте і мене разом із садом". Раневська непрактична, егоїстична, вона не вміє влаштовувати своє життя, але разом з тим її натура чуйна та поетична, їй притаманні відчуття прекрасного і витонченість.

Гаєв, брат Раневської, теж представник минулого. Він наче доповнює Раневську. Гаєв абстрактно міркує про суспільне благо, про прогрес, філософствує. Але всі ці міркування порожні і нісенітні. Намагаючись утішити Аню, він говорить: "Відсотки ми заплатимо, я переконаний. Честю моєю, чим хочеш, клянуся, маєток не буде продано! Щастям моїм клянуся!" Гаєв сам не вірить у те, що говорить.

Для цих людей існують духовні цінності, меркантильність викликає в них презирство, хоча з іншого боку ця якість перетворюється і на протилежну: саме через нерозважливість і непрактичність вони й втрачають вишневий сад, що був для них своєрідною ідеєю. Минулому належить і Фірс, підкреслено старий навіть за віком. У фіналі п'єси його, хворого, не помітивши, забувають в будинку.

Сад купує Лопахін, "часово прив'язаний" до тодішньої сучасності. Для нього вишневий сад — звичайна власність, а спричинені його продажем пристрасті цій людині незрозумілі. Лопахін — прагматик і реаліст. Він не зі шляхетної верстви: "Батько мій, щоправда, мужик був, ая оту білій жилетці, у жовтих черевиках". Він щиро співчуває колишній власниці саду, намагається їй допомогти, пропонує проект реконструкції саду, але його світогляд належить до інших систем цінностей і стає нездоланним бар'єром для розуміння. У Лопахіні ясно відчувається та активна жилка нового життя, що поступово і неминуче відтіснить на задній план життя безглузде і нікчемне. Проте меркантильний дух сучасності зробив Лопахіна мимовільно обмеженим щодо відсторонених від практичних справ ідей. Автор дає зрозуміти, що Лопахін не є представником майбутнього; він вичерпає себе в сьогоденні.

Ідею майбутнього втілено в образах Петі Трофімова й Ані. Одною фразою Чехов дає зрозуміти, що являє собою Петя. Все в ньому: і рідке волосся, і неохайний вигляд — здавалося б, повинне викликати відразу. Але цього не відбувається. Навпаки, його мова і вчинки викликають навіть деяку симпатію. Відчувається, як прив'язані до нього діючі особи п'єси. Одні ставляться до Петі з легкою іронією, інші — з неприхованою любов'ю. Адже саме він є уособленням майбутнього в п'єсі. Петя викликає глибокі роздуми в Лопахіна, що у душі заздрить переконаності цього "облізлого пана", що йому самому так бракує.

Ані лише сімнадцять і вона ще не встигла проявити себе вчинками, але її світлі мрії, спрямованість у завтрашній день свідчать про ще не реалізований потенціал. Так само "вічний студент" Трофімов теж лише готується до справжнього життя. У момент знищення саду, коли Раневська й Гаєв у відчаї, а Лопахін усвідомлює моральний програш, молоді весело біжать уперед — у майбутнього власна дорога.

Три часових шари зібралися навколо вишневого саду. "Вся Росія — наш сад", — написано у Чехова. Саме за неї точиться боротьба між трьома епохами. "Вишневий сад" є твором про кінець старої Росії, про прощання з минулим в очікуванні майбутнього.