"Істина — дитя часу". Роздуми над долею вченого за п'єсою Б. Брехта "Життя Галілея"

Доля вчених у світовій історії здебільшого тяжка і трагічна. За давніх часів церква піддавала їх гонінню, спалювала на вогнищах, не визнавала їхнє вчення, змушувала відмовлятися від своїх переконань. Та й світська влада не поспішала вшановувати геніїв науки, якщо їхнє вчення не вписувалося в ідеологічні рамки провладного режиму. Кожна історична доба мала своїх геніальних вчених і першовідкривачів.

Нелегко жилося вченим за доби Відродження, коли інквізиція придушувала кожен прояв вільнодумства чи незгоду з усталеними догмами. Однак серед вчених були й сміливці, котрі проповідували своє вчення всупереч позиції церкви. Серед них — Дж. Бруно, М. Коперник, Г. Галілей. Про них багато писали у наукових працях і художніх творах. До образу Галілео Галілея звернувся і великий німецький драматург XX ст. Бертольд Брехт. Події у його драмі "Життя Галілея" відтворені майже з енциклопедичною точністю, хіба що кілька другорядних персонажів надають розповіді про життя Галілея художнього забарвлення і допомагають тримати інтригу до останнього акту п'єси, коли учень великого вченого доби Відродження перетинає кордон папських володінь із безцінними рукописами свого вчителя.

"Життя Галілея" Б. Брехта — це філософська драма. Зрештою, філософією позначені усі твори Брехта. Про Галілея він нагадав людству саме тоді, коли були здійснені важливі відкриття XX ст. — розщеплення атому урану та випробування атомної зброї у японських містах Хіросима й Нагасакі. Брехт поставив собі за мету не просто написати історичну драму, а й порушити важливу проблему відповідальності вчених за свої відкриття. Якщо Галілей свого часу своїми науковими теоріями піддав небезпеці власне життя та життя своїх рідних, то вчені-ядерники XX ст. своїми винаходами знищили тисячі людей і створили загрозу для всього людства.

Галілей у Брехта — дивакувата, захоплена наукою і своїми дослідженнями людина. Його економка пані Сарті нагадує господареві, що скоро нічим буде заплатити молочникові, а він дивується, як можна говорити про такі дрібниці, коли майже зроблено відкриття про рух планет у Всесвіті. На початку драми Галілей ще у розквіті сил. Він ставить досліди, конструює свій телескоп і спостерігає за зоряним небом. Він доводить хибність вчення Арістотеля, на якому тримаються релігійні догми. Своєю щоденною працею вчений доводить, що людина від природи наділена великими можливостями і здатна змінювати світ. "Я вірю в людину, а отже — і в її розум!" — проголошує Галілей. Його життя — це постійна боротьба, спочатку — за те, щоб мати час на дослідження і щоб його не відволікали читати лекції та давати приватні уроки. Потім він бореться із владою, бо та неспроможна оцінити його відкриття, з церквою, яка стоїть на позиціях Арістотеля, із злиднями у побуті. Все це так відволікає вченого від праці, а йому так багато треба встигнути зробити, і головне — відшукати істину. "Істина — дитя часу, а не авторитету. Наше неуцтво безмежне. Тож зменшимо його хоча б на крихту! Для чого вважати себе розумниками, якщо ми можемо нарешті стати менш дурними!" — говорить учений.

Найсильнішою сценою у філософській драмі Б. Брехта я вважаю розмову Галі-лея зі своїм учнем Андре після суду інквізиції, на якому вчений зрікся свого вчення. Тоді молодий і гарячий Андре звинуватив свого вчителя у зраді: "Нещасна та країна, яка не має героїв. Я не можу дивитися на нього. Хай він іде... Урятував свою дорогоцінну шкуру?!" Відповідь Галілея була стриманою і сповненою гідності: "Ні! Нещасна та країна, що потребує героїв". Стільки мудрості і філософії у цих словах! Взагалі вся драма Брехта наповнена афоризмами і філософськими роздумами, які залишити поза увагою просто неможливо.

Як у житті, так і за Брехтом, Галілей не поступився своєю совістю і своїми переконаннями. Зречення прозвучало тільки для папських прибічників задля того, щоб вченому дали спокій. І хоча він перебував під постійним наглядом і в нього відбирали все, що він написав упродовж дня, хворий і напівсліпий Галілей ночами копіював те, що передавав папським слугам, щоб потім передати світові свої безцінні наукові дослідження. Він був героєм у своїй "нещасній країні".