Протиставлення дійсності та ідеалу в поезії Шарля Бодлера

Протиставлення дійсності та ідеалу в поезії Шарля Бодлера

Французький поет Шарль Бодлер збирав пізні квіти романтизму... Бунтівничий дух властивий не тільки його поезії, Бодлера можна вважати романтиком життя. Тогочасна Франція здавалась йому нудним порожнім царством буржуа. Це поняття означало для поета не класову, а духовну категорію. Поет не приймає такий світ, який дав йому багато розчарувань. Бодлер прагне змінити світ, оновити. Саме це зумовило його активну участь у революції 1848 р. Збірка його поезій "Квіти зла" — це духовні пошуки сучасної людини. Світ постає в образі моря, з яким ми зустрічаємося ще в романтичній поезії Байрона, Пушкіна. Зображуючи сучасну йому дійсність як "море засмічених улиць міських", поет серцем лине до іншого моря, "моря, де сяйва багато". Не приймаючи прозаїчності буденного життя, він прагне повернути той загублений рай (ідеальний світ), у якому творець жив у дитинстві:

Мій раю зелений, кохання дитяче

Квітки й поцілунки, забави й пісні,

І скрипка, що в сутінні тужить і плаче...

А може рай-ідеал розташований у далеких екзотичних країнах ("Moesta et errabunda")? У поезії "Подорож" дійсність постає:

На сходинах життя, на всіх шаблях фатальних

Одвічного гріха видовище нудне...

Це і тиран, і народ, "закоханий у панівний батіг", декілька релігій, "що пнуться до небес і всі простерті ниць", "усе наркозне зілля, що світу нашого докладний інвентар". І поет робить висновок:

Цей світ, затиснутий у тоскні береги,

Являє образ наш — сьогодні, завтра, завше.

Оазиси жахів серед пустель нудьги.

Поезія "Подорож" — це своєрідна духовна подорож людства до безодні, від якої не може врятувати "жменька мудреців", що "одбігли Долею гуртованих отар".

Але, "блукаючи духом по місцині суворій", поет зустрічає лебедя ("Лебідь"), що утік із клітки. Він зранений, це величний "вигнанець —страдник", який мріє "про чисту гладь ставів". Це сам поет, що прагне ідеалу. У поезії "Альбатрос" він постає в образі повітряного мандрівника — альбатроса:

Поет подібний теж до владаря блакиті,

Що серед хмар летить мов блискавка в імлі.

Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій

Він крила велетня волочить по землі.

"Юрба несамовита" — це дійсність, а велетенський птах-поет може жити тільки "серед хмар".

Але неможливість досягти ідеалу на землі викликає в Бодлера гостре розчарування, і він впадає у відчай. Звідси також розуміння призначення поезії як засобу вирощування квітів (тобто Прекрасного) зі зла, а також його чорна меланхолія і тотальний нігілізм. Поет не тільки не звертався до Бога за допомогою — він демонстративно нехтує ним і схиляється перед Сатаною. Водночас деякі риси стилю Бодлера суперечать романтизмові: ретельно виважена композиція і бездоганна форма поезії. Не сприймає поет і романтичного розуміння природи як джерела оновлення почуттів або засобу захисту від цивілізації. Природа постає у Бодлера ворогом людини. Він шукає натхнення в "іншій природі" — штучній: у витворах мистецтва і людської праці.

Отже, Бодлер збирає пізні квіти романтизму, протиставляючи дійсність ідеалу, визнаючи велику місію поета — врятувати світ своїм стражданням і величчю душі.