Чим мені подобаються вірші Роберта Бернса
Мені не подобаються вірші Роберта Бернса. Я їх люблю. На жаль, я не знаю англійської так, щоб читати Бернсові балади та пісні його рідною мовою. Але кажуть, що Маршак переклав ці твори дуже близько до оригіналу.
Із віршів Роберта Бернса мене найбільше вразила відчайдушна пісня "Макферсон перед стратою". Існує така думка, що в основу цього твору поет поклав пісню самого Макферсона, який співав її дорогою до шибениці, акомпануючи собі на скрипці. Цей богатир і пірат був дуже талановитим скрипалем. Вражає сам початок вірша:
Так весело,
Отчаянно
Шёл к виселице он...
Дарма, що він був піратом. Він бився за власну і чужу волю, був непереможний, і лише одна тяжка думка гнітить його: серед його людей з'явився зрадник. Макферсон знає, що всі люди приречені самою природою на смерть, і не її він боїться. Його жахає думка, що ніхто не помститься за нього, що він сконає у зашморгу, а не у розпалі битви... У Харкові на ці вірші склав пісню бард Володимир Лєсной. Цю пісню я часто слухаю...
Та Берне, як саме життя, різний і невгамовний. Прості пісні про кохання як найбільшу людську втіху і велич змінюються рядками про страшного хатнього ворога — сварливу дружину. Слава рідній Шотландії у вірші, який у збірці поруч із дошкульними насмішками з чиновників англійського уряду та англіканської церкви. А може й взагалі церкви. Ціле життя людини — простої, як я та мої знайомі, — проходить у його віршах.
Як його не любити, коли він мені до серця?
Іноді мені здається, що він не колись і десь у гірській Шотландії, а зараз і поруч. Коли буде закінчено всю роботу, а до ночі буде ще час, він підійде під балкон і свисне, як це робили і роблять усі хлопці.
Ты свистни, тебя не заставлю я ждать...