День народження Р. Бернса на його батьківщині, в Шотландії, відзначають щороку як національне свято, бо його вірші, життєрадісні, веселі, насмішкуваті, близькі читачам і сьогодні. "Поетом народним і великим" назвав його Тарас Шевченко. Ще в ранньому дитинстві Роберта зачарували народні казки, легенди, пісні. Пізніше фольклор став основою його творчості.
Один із найпопулярніших творів Р. Бернса — балада "Джон-Ячмінь", у якій поет прославляє природу й людину, невмирущість життя. Все в природі починається з маленького зернятка, саме з нього проростає нове життя. Три короля захотіли згубити Джона-Ячменя:
Взяли, ввергли його в ріллю
Втовкли аж у глибінь.
Здавалося б, що там він пропаде, не вибереться ніколи з-під землі. Та достатньо було теплого дощику і весняного сонечка, щоб він проріс, заколосився усім на диво.
А коли дозрів Ячмінь, чого тільки не робили з ним: "кривим ножем коліна підтяли", "та й ну ціпами обкладать", "шпурнули в воду бідака", "знов шарпали, вгадавши в нім життя найменший рух", "пекли сердегу на вогні", "мірошник у млині ще й жорнами чавив", "а потім з серця кров взяли". Думалось, що нічого вже не залишилося від бідолашного Джона-Ячменя. А маленьке зернятко, пройшовши довгий нелегкий шлях, переродилося на прекрасний напій, що проганяє журбу і відроджує радість:
Ковтнеш її — журба сплива,
А радість ожива.
Ковтне її сумна вдова,
І серце їй співа.
Поет проголошує здравицю на честь невмирущого Джона:
Чарками дзень, чарками дзінь —
Здоров був, Джон-Ячмінь!
Хай родить рід твій задля всіх
Потомних поколінь.
Як Джон-Ячмінь, відроджується і народ, проростає знову й знову, всупереч всім випробуванням, що випадають на його долю. За допомогою алегоричного образу ячмінного зерна, який є символом вічного життя, Роберт Бернс висловлює віру в невичерпні сили народу, в його світле майбутнє, бо він, як і Джон-Ячмінь,
богатир