"Я знаю все, та тільки не себе..." ("Балада прикмет")

Творчість Франсуа Війона належить до періоду французького Відродження, коли актуальними стали питання не лише пізнання

довколишнього світу, але, насамперед, пізнання людини, її сутності в мінливому суспільному житті. Війона вважають неперевершеним майстром балад. До цього жанру зверталися багато письменників багатьох літератур світу, проте саме Війон залишив у своїй творчій спадщині по-новаторському повнозвучні зразки балад. У французькій літературі, завдяки творчості Ф. Війона, викристалізувалися певні особливості балад: безпосереднє звернення до читача, оповідь від першої особи, наявність обов'язкових трьох строф, повторення рядків (рефрен). "Балада прикмет" — приклад цього.

Ліричний герой цього поетичного твору — звичайна людина, яка добре обізнана з різними сторонами життя. Проте, дочитавши твір до кінця, усе ж таки доходиш висновку, що ця ніби звичайна людина добре засвоїла заклик давньоримського філософа Цицерона: "Пізнай самого себе". Анафора "я знаю", на якій побудовано весь твір, акцентує увагу на внутрішній зосередженості ліричного героя, на його особистому ставленні до довколишнього життя.

Отже, за традицією, балада звучить від першої особи, ліричний герой постає перед нами знавцем життя, бо він обізнаний у всьому, він знає "літопис далеких днів", "книги, істини, чутки", "смерть, що нищить все довкола", "скільки крихіток в окрайці хліба". Удаючись до іронії та протиставлення, Війон пише, що його герой бачить набагато більше, бо відає про те, що "багатіям і тепло, й сухо", що вони бувають глухими, "бо їм не до тебе". Іронічно звучать зауваження про те, що йому відомі навіть ніби не потрібні на перший погляд речі, наприклад, "що у принца на обід", "хто працює, а хто ні", "як рум'яняться старі жінки". Але врешті, ці всі знання ліричного героя — це знання про довколишнє життя, він у гущі його, серед простих і серед багатих, серед освічених і ницих. Однак повторення рядка "Я знаю все, та тільки не себе", яким закінчується кожна строфа, засвідчує, що ліричний герой, пізнаючи довколишній світ, намагається пізнати самого себе. Складається враження, що поет устами свого героя закликає до активного пізнання світу, до зміни його, але саме через удосконалення самого себе.

Отже, Ф. Війон, увівши в баладу конкретне звернення до внутрішнього світу свого ліричного героя, тим самим показав глибокий гуманістичний зміст своїх творів, що було характерною ознакою творчості митців епохи європейського Відродження.