Безсмертя творчості Ф. Шиллера зумовлене, за словами його славетного співвітчизника Генріха Гейне, тим, що "Шиллер руйнував бастілії духу та будував храм Свободи — той величезний храм, що має вмістити як одну велику братерську громаду всі нації..."
Поет мріяв про перебудову суспільства шляхом естетичного перевиховання людей. Саме тому велику увагу він приділяє ствердженню самоцінності людського життя.
Шиллерівські балади пройняті драматизмом дії, пластичністю мови, живописною виразністю зображуваних картин життя. У багатьох баладах майстерно втілюється талант Шиллера-драматурга. Він виявляється в майстерному відтворенні конфлікту, у побудові діалогу, в афористичності окремих реплік.
Класичним взірцем цього є балада "Івікові журавлі". В її основі античний сюжет — переказ про грецького поета Івіка, що був убитий розбійниками, коли він ішов на Істмійські ігри — змагання поетів та бігунів. Самовиявлення убивць за інтерпретацією Шиллера не є дивом. Звичайний випадок пояснює катастрофу. Самі собою журавлі не викрили б вбивства, якби їх поява не була поставлена поетом у зв'язок з іншим, значно важливішим мотивом — змістом страшної пісні, яку виконував хор, та всім сценічним дійством.
Враження, яке справила театральна вистава на всіх глядачів, — ось справжнє пояснення цього дива. П'єса нагадує вбивцям про їх злочин, і в час появи журавлів із вуст грішників зривається хибне слово, яке викриває їх.
У поета одна зброя — пісня. Вона бореться за нього, виявляючи всю свою невидиму, однак невідворотну силу. Поезія — караюче божество, месниця. Мистецтво, над яким здійснили наругу в особі його жерця, жорстоко карає вбивців, викриваючи їх і віддаючи на загибель.
У цій баладі повною мірою виявився погляд поета на перетворюючу роль мистецтва в суспільстві. У цьому високий пафос твору, велич балади і велика сила її впливу на читачів.