Завантаження
Марія Козиренко, "Пил на чоботах"
(пелюстки рози вітрів)
Була одна дорога — за обрій і наліво — щаслива. Обабіч було поле, і опудала підганяли вітер розіпнутими на хрестах сорочками; і якби в кожного з них було по дві ноги, вони, певно, затанцювали б. Але на кожного нога була одна, і поле одне (на всіх). На сухі плечі опудал сідали білі ворони, так, відпочити від життя, яке було нескінченною втечею, просто посидіти, висловити комусь своє "кар":
— Холодно сьогодні...
— Авжеж, не Африка...