ПАРАЛЕЛІ
(ноктюрн на ринвах)
Зміст
- Від себе
- 1984. "Один необережний рух і ви — батько!"
- 1968. Наука — світ
- 1981. Що мусиш — те мусиш
- 1992. "Там за туманами ..."
- 1991-1993. "Економіка має бути економною"
- 2025. "Світ мій, дзеркальце, скажи ..."
- 1966. Музика і співи
- 1967. Хто винен?
- 1980. Два рублі
- 1974. Зимова фея
- 1972 — 1983. Випадок
- 1973. Виклик
- 2008-2025. Кіт Чорниш
- 1962-1968. Чудернацьке
- 1967-1968. На крилах слави
- 1963-2008. Конкур і груші
- 1967-1971. Маленькі приємності
- 1976. "Бацила-носій"
- 1976. "Всякому городу нрав і права"
- 1983 – 1998. "Вій, вітерець"
- 1981-1995. Анекдот
- Післямова
Від себе
Якщо вам цікаво. Була в старих наукових школах така настанова: кожна нова ідея, особливо "грандіозна", перед тим як перетворитися в дійсно плідну, має бути "схована в рундучок, полежати там і, як то кажуть, трохи припасти нафталіном". Через деякий час до ідеї повертаються, дістають, "струшують" та починають розвивати. Це своєрідна стратифікація "збіжжя задуму".
Так сталося і з цими дописами.
Чому "Паралелі"? — Мабуть, тому, що подібні історії може викласти багато хто. Оповісти на свій розсуд і смак. А для нас залишатиметься можливість угледіти подібність ситуацій.
З іншого боку — "паралелі" тому, що роздуми про життєві події — це як політ над полем власного буття, ви рухаєтеся плавно, рівновіддалено огинаючи рельєф мозкових звивин. Не приведи Господи, сплутати з "Польотом над гніздом зозулі"! Епізоди оцінюєте неупереджено, наче сторонній спостерігач. Минулий драматизм ситуацій поступається місцем самоіронії й посмішці. Як в галереї мистецтв, коли пробуєте збагнути задум картин Босха чи Ешера або дитячий малюнок без підтексту. Не все вже оцінюється так надкритично.
Люди, що траплялися вам, ті з ким ситуативно сходилися ваші стежки, всі вони вже сприймаються однозначно, навіть якщо декого з них, як підмітив відомий персонаж, дойняло "квартирне питання".
Ви поступово засинаєте, вас огортає якесь тепло, цей опус випадає з ваших рук як учорашня газета, у підсвідомості пропливають чудернацькі видіння, збурюються давно забуті відчуття. Та ось щось вас немилосердно і миттєво таки розбурхує — з гучномовця лунає: "Наступна зупинка "Арсенальна"! Сусідка справа злегка ліктем штовхає й шепоче нахиляючись до вас: "Поверніть руку на моє колінце", надає вам можливість відчути шарм своїх парфумів. Парубок навпроти підморгує. Цього ще не вистачало! Вдивляєтесь. Ба! Так це затиснутий у зведеній долоні смартфон й око смикається. Якась фата Моргана. Краще відволіктися.
А-у! Поверніться! Маю застерегти — більшість висловів, порівнянь і наведених тут фактів запозичено із загально доступних джерел. Тому не ставлю їх собі в заслугу. І ви надто не переймайтеся цим.
З причин етичних, не розкриваю імен персонажів, яскраві образи яких живо повстають у пам'яті, сприймаються мною зі співчуттям і вдячністю.
Не здивуюся, якщо і ви, шановний читачу, де-інде угледите схожі збіги та знайомі вам обставини. Всі ми живемо під єдиним Сонцем.
На завершення додам: теорія улюбленого всіма сина турецькопідданого про "Плодотворний шаховий початок", найправдивіші епічні мемуари легендарного барона та ... звичайнісінькі граблі — ось ті джерела і засоби, якими скористався аби знайти потрібне осяяння та глянути в дзеркало.
То будьте трохи поблажливими — дзеркало криве!
1984. "Один необережний рух і ви — батько!"
О восьмій тридцять лунає очікуваний телефонний дзвінок .
Донька! Охоплює дивне відчуття неймовірності ситуації з припливом легкого сп'яніння як від келиха шампанського. Але ж справді очікував, готувався, уявляв ... Диво-дивне.
Зібрався, зателефонував мамі та тещі, поінформував керівництво й хутчіш до пологового будинку. По дорозі прихопив букет. Та з квітами до відділення не можна! Санітарка повідомила про мене дружині. Побачились через віконце. Ще й, скинувши мені замальовку нашого первістка — "Хом'ячок", — показала, як пелюшки підняли йому щоки!
На пам'яті, як недавно зустрівшись із одним шановним завідувачем відділком, був здивований його виглядом: якийсь неголений явно не виспався але очі блищать і всміхається. Поздорови, каже, у мене двійня! Порадів за нього. Майнуло: тепер і я очікую на новий відлік часу ... .
Напередодні вночі був зупинений даїшником біля свого дому коли повертався з пологового будинку. — "Ваші документи. Куди прямуєте?" — "Ось тут проживаю. Дивіться в техпаспорті: проспект ..., будинок ... . А в чому справа?" — "Відкрийте багажника. Добропорядні люди в такий час не їздять." Диво-дивне. Дійсно у ті давні роки в нічні години поодинокі автівки рухалися проспектом з інтервалом 10 — 15 хвилин. А тридцять років по тому кожні дві хвилини їх вже можна було нарахувати не менше зо два десятки.
Об одинадцятій вечора відвіз дружину до пологового будинку. Спускаюсь бульваром Лесі Українки. Легка завірюха. Скоро північ. Гадаю хто зголоситься під'їхати: чоловік чи жінка? Краще б жінка. — Тоді таким і буде наше немовля. Зголосилася дівчина...
Романтика !
1968. Наука — світ
Коли по закінченню школи мені виписували атестат, то запитали до Вишу якого профілю маю вступати: до гуманітарного чи до технічного? Тому дамо похвальну грамоту за успіхи у вивченні літератури та географії, або хімії та фізики. Не мали права дати одразу дві з чотирьох дисциплін?
Я обрав технічний Виш. Та починалося все досить мелодраматично.
У сьомому класі поряд з тренуваннями у кульовій стрільбі при дитячій спортшколі й "рукоділлям" в авіамодельному гуртку, я ще й захоплювався піротехнікою. Від цього останнього "хобі", каюся, часом страждали бабусі, котрі засиджувались допізна у нашому і сусідніх дворах, так і на моє горе, деякі знервовані мешканці довколишніх будинків. Та це окрема історія, як промовляє з екрана Леонід Каневський, славетний кіноведучий і актор документальних міліційних телесеріалів минулої епохи.
Суть у тому, що ваш покірний слуга не міг здолати свій підлітковий гонор, не міг змиритися з тим, що не став відмінником з хімії.
Ну, як же так, запитував внутрішній голос, я знаю як виготовити гучний феєрверк, димний порох, у якій пропорції змішати аміачну селітру з алюмінієвою пудрою (не робіть цього ніколи!), можу без вогню запалити термітну суміш і ще багато іншого; до мене звертаються по "бомбочки" друзі і їхні знайомі, а зі шкільного курсу хімії для сьомого класу маю лише "четвірку"? При цьому з фізикою все "ОК", навіть дещо більше (та годі, в цю окрему тему не заглиблююсь, бо це вже буде занадто — можете подумати що маєте справу з відщепленням Ломоносова — так ні, я ж попередив — Мюнхгаузена).
Як бачите, якби запустити "машину часу", то маємо готового "дроно-бомбера": стрілок (ще й за гороскопом "Стрілець"), авіамоделіст, й "підривник". За що тоді карали — зараз може б і винагороджували (може звернутися у собєс, як ветеран?)
Гонор належало невідкладно збалансувати підвищивши свій рівень успішності з хімії. Інтуїтивно потягнуло до "криниці знань".
Навпроти нашого будинку, через дорогу був дивний, не типовий книжковий магазин. Особливістю його було те, що в ньому одночасно виставлялася художня, просвітницька і технічна література. Зручно і не велелюдно. Покупців — два-три. Основною спеціалізацією магазину було оформлення підписки на збірки класичних видань. Це була царина мого татуся. А мене, коли час від часу заходив, чомусь завжди вабило до навчальної й технічної літератури. Її добірка у магазині досить специфічна. Підручники були для технічних чи професійних училищ, та для восьмирічних шкіл.
Вражала якість книжок. Папір, друк, оформлення — чудові! Типографії переважно "Наукова думка" і Білорусі. Якість паперу для мене мала істотне значення — був запит на гладеньке, не миршаве. Доступ до полиць був вільним. Може тому завдяки усьому цьому я подовгу гортав сторінки та передивлявся їх нескінченні стоси. Та найціннішим була досконала подача матеріалу.
Ми, учні загальноосвітніх десятирічок, якось зверхньо ставилися до "вісімок". І тому мене здивувало неординарне викладення предметів у тих підручниках. Перший, який я придбав навчаючись у сьомому класі, був курс неорганічної хімії для слухачів технікумів. Це була книжка середньої товщини, у темно-синій твердій палітурці із зображенням пробірок, газової горілки й реторти. Поема. Дивувало, як можна так доступно і разом з цим всебічно подати матеріал! Здається, я проштудіював цей курс за півтора-два місяці "на ура". Підручник був вдалою знахідкою і відтоді отримав не просто теоретичну підготовку і знання Періодичної таблиці хімічних елементів Менделєєва, а і схильність до досліджень.
. З піротехнікою було поступово покінчено — стало не так цікаво. (до того одного разу я таки трохи постраждав). Хоча одна луна з численних домашніх дослідів таки дійшла до мене вже в інституті під час виконання лабораторної роботи з хімії. Як не дивно, але коротка історія про цей епізод перегукується з оповіддю про музику і співи. Справа ось у чому.
Наша група, здається третьокурсників, виконувала якусь нескладну "лабораторну" в спеціально обладнаному приміщенні хіміко-технологічного факультету під керівництвом двох жінок — викладачів-науковців. Старшим викладачем з них, як потім мені розповів мій друг дитинства що був студентом-вечірником цього факультету, була цікава легендарна особа років тридцяти, з княжим прізвищем. Як на мене, то жінка була в чомусь приваблива. Але на жаль крива на одне око. Мабуть, через це норов у неї був суворий і мала вона славу дуже прискіпливого викладача. Про себе я охрестив її "Княжнею". Та годі про це.
Викладачі після видачі нам завдання усамітнилися в окремій суміжній кімнаті. Лабораторну роботу ми зробили швидко, і потрохи здавали конспекти на перевірку. До кінця "пари" залишалися вільні реактиви та ще десь хвилин двадцять часу. Як не скористатися можливістю продемонструвати товаришам свою зверхність! — Сказав що зараз устрою маленький феєрверк без використання сірників.