І лиш
На Майбутній землі
Заграє тиша,
Красивою блакиттю..
Добре там,
Де немає нас.
Кінцеве Сяйво
— Вітаю! Я й не гадав, що цю збірку відкриєш саме ти! Я інколи так літаю у своїх думках, що забуваю про реальність і те, чим є людством насправді.
Цей світ так змінюється, що я боюсь в ньому загубитись.
А ти як? Все гаразд?
By RiseVort
Автор: Віталій Веретільник
— Кожен день ми зустрічаємось з новими проблемами, пізнаємо щось нове, вивчаємо для себе цей світ, забуваючи, що треба бути обережним і слідкувати за собою.
І це так складно, за цим услідкувати…
Хочеться спокою.
От тільки уяви: рідний край, ріка, що омиває твоє серце, згадані тобою, щирі та співучі ноти нашої природи. Ну хіба ж не чарівно ж?
І це лиш результат, а не весь шлях…
Уяви безлюдний пляж, на якому ти кидаєш звичайні камінці в прозору воду. Навколо валяється лахміття: пляшки різноманітних вод, монети, десь ключі. І це нормально. Ми так звикли у більшій мірі соціуму. Цей пляж насправді наший, рідний, але так зіпсований людьми.
Піднімаючи своє обличчя вище, — ти бачиш берег з різного піску та піщаного каміння, кладку по лівій стороні, а й далі бачиш інший берег. Інший, повністю оточений красою…
Квіти і дерева, потім вище є ліси. А далі, аж на самому верху скелясті гори, що ведуть як хмарочос. Десь літають птиці, та й вітерець від нього дує, повний ароматом трав, після раннього дощу.
А ти сидиш зі зброєю в руках, дивлячись в спокійну даль.
Ні-ні, не подумай. Я не говорю, що ти там вбивця, чи мисливець, чи звичайний воїн. Просто наслідки суспільства довели до таких ось обставин долі. Розумієш, так?
І так хочеться на інший берег! Опинитись там, відчути щастя, бігти босяком по полю, не знаючи нічого. Забувши все життя, кричати на всю силу, біжучи до неї. Розуміючи нагоду, зустріти сонце та посміхаючись ловити промені надії, радіючи, що час спинився і не варто думати про зло. Політика, якесь там власництво, щось там далі, — навіть в голову не лізе. Ай….
Забуть що я ось щойно описав!
Тому що, це на іншому кінці. Ти сидиш зі зброєю в руках. На кладці, он, по лівій, вояки. А попереду здоровий танкер. Ззаду побудова, якийсь завод. Зі справа, десь кричить, гукає жінка/чоловік і ти сидиш із долею в руках: "Чи іти там воювати, чи втекти на інший світ". І можуть наздогнати і тут застрелять, зустрівши смерть. А світ, забувши, дане батьками, твоє ім'я, продовжить далі існувати.
Чи варте то твого усе?
А може..? Хоча б ми спробуємо втекти із цього берега на інший. Що якщо все вийде. І зміниться життя у щасливий бік. І житимемо все краще, відчуваючи життя.
Вір і Ти.
Перед читанням, розумій, що у збірці структуровано кожен вірш по частинам. Починаючи, з приливом емоцій, ідей та бажання, закінчуючи невідомо чим. Цікавим вийде шлях.
Зміст та плейлист на останніх сторінках.
І дякую, якщо ти дочитав до цих рядків.
Приємного читання!)
"Кардинальні зміни потребують кардинальні адаптації!" ▲
Частина 1 | Новий Світ Думок
Вільна дума
Я малював картини над собою,
Співав пісні, заквітчані водою,
Давав поради за собою
І рахував я хвильки за рікою.
Трималась посмішка так довго
І не було отого "нудно…"!
Та й відбивалось це все рано,
Щось робити було марно.
Я легко поглинався,
Чи вільно задивлявся,
У вільні хмари, вільних дум,
Тоді ще чув природній шум.
14.05.2023
Власне Я
Кожен з нас творець,
Великий вчений чи мудрець..
Назви його як хочеш,
Свого відмовитись не зможеш.
Кожен з нас малює світ,
Хоч різні фарби, різних квіт.
Малюй ти далі, навіть вмить,
Яка ж різниця, хто як мчить?
Кожен з нас дорогу має,
А на іншій лиш зітхає.
Туди ти навіть не дивись,
Ходить за власним ти навчись.
20.04.2023
"Кожен з нас створює власну версію життя" ▲
Прогулянка
Змінився Я,
Від очищення брудних думок.
Ось щойно з темряви я виліз,
Залишаючи минулий світ казок.
Різкий, але ж приємний вітерець
Коригував мене на повну!
Я танцював з майбутнім,
Розуміючи нагоду.
І нічого я не втратив,
Хоч проблеми бігли перед носом,
Ось щойно з темряви я виліз,
Розважаючи глибоку музу.
Залишаючи минулий світ казок,
Я відчув реальну дійсність,
Щоб заснувати "Новий Світ Думок"
І відчути всю моральну міцність.
12.05.2023
***
Я й не гадав,
Що в тих очах
Зустріну посмішки
Майбутніх лиць,
Побачу радість,
За якою спить не тьма
І проливатиме вода,
Прозора як вона.
Я й не гадав,
Що поглядатиму в туман,
Чи навіть в дощ,
Який провів іскру.
І уявлятиму
Волосся,
Що так пронизливо
Гойдатимуть вітри.
І уявлятиму.
Волосся,
Що так пронизливо
Гойдатимуть вітри.
Я й не гадав,
Що так зі мною
Заплететься ейфорія
І струнами своїми
Зживеться нова мрія.
Я й не гадав,
Про що ж тоді я мріяв?
25.05.2023
Також
задля
підтримки проекту
"Тиша Майбутнього"
Дякую, якщо ти почав(ла) читати цю збірку. Дякую!
Надіюсь, що ти краще зрозумієш це життя, яке і так поринуло у темряву.
Життя – ми закохуємось, ми втрачаємо, ми боримось, ми будемо жити! Ми — І Тільки Воля.
І головне:
"Не загубись в тому, чого і так не існує."
Середина серця
Посеред поля – посеред волі
Поглядав у твої очі, як в темні ночі,
Що так тягнули в глибину душі,
Зачаровуючи кожні дні.
Весняний ранок і чай холоне на вікні
І час, що лине нам зустрітись!
Зустрітись раптом – тихої години,
Красивої хвилини та чарівної днини…
Чому ж твій запах ніжних квітів,
Чому ж краса твоїх яскравих вій,
Чому ж вуста, що посміхаються так щиро,
Не відчувається мені в живу як лине?
Чому все так далеко,
Ти зачаровуєш мене?
За горизонтом бачу, ти далеко.
Не розумію я себе!
Все так далеко, ти зі мною.
Моє кохання, моя чарівність!
В середині серця
Моя надійність.
04.04.2023
Моя ти сакура
В той час, коли ти спиш
Шалено хочу на алею сакур!
Ніхто не відіб'є моє бажання –
Бажання тихої години!
Я прокидався уві сні,
Де потяг прямував до нас на зустріч
І лиш боявся, що до миті,
Яскрава сакура темніє.
Годинник бив у дзвони часу,
Серце пульсувало
І так кожен раз,
Я все ще хочу на алею сакур!
Аби потяг вже дістався,
Щоб пригорнути лиш тебе…
(Адресовано одній людині, S)
14.10.2023
***
Крок за кроком…
Зворушливо так, правда?)
А обійми ті чуттєві..
Зустріч з поглядом твоїм.
Уста, що хочуть розсміятись,
Очі, ніби той туман,
Все дивишся і дума:
"Як же не розсіятися в ньому.."
Вітер, що вільно колихає нас..
Вода вдаряється об берег..
І зорі, тільки зорі..
Під якими тонемо в обіймах..<3
29.10.2023
***
Інколи милуюсь,
Поглядаючи у вікно!
Інколи дивуюсь,
Відчуваючи тепло!
Я так надіюсь,
Що зустріну щось нове!
Та й переймаюсь,
Що щасливе вже мине…
Та тільки бачу,
Що лиш прекрасне ожива!
І лиш зазначу,
Що прийшла до нас вона / весна.
01.05.2023
Якось світ нас познайомить з проблемами і це може статися раптово. Але це раптово може придавити нас. Дуже. Нажаль. Буде боляче, якщо що. Тримайся.
Якось я зустрівся і після музи поглинався у пітьму.
Бругмансія
Вивчаючи світ, аромат однієї рослини поглинув до людського мозку. Лиш поглинаючись далі, вона занурювала життя у прикру безодню.
…
Вільно й тихо, лиш наді мною
Летить світло-сірий орел,
Руки мої самі здійнялись
У повітряний простір сцен.
Де з'являлись картини
Самотніх та мудрих дерев!
Власна свідомість тут захотіла
Зашити мене до легенд.
Пролунали звуки древніх племен,
Серце тікало в той же момент.
Наді мною сонце світило ніжно,
А я сидів на гіллякі згідно.
Позаду стіна,
Піді мною вона –
Світилась безодня одна!
Поглянув до неї, просто на дно!
І щось повело не туди…
Страшно і низько, лиш наді мною
Блискавична сила метнулась кудись!
Мої руки різко спинились
Та легко звалились в очах.
Щось біля тіла легко літало, —
Свідомість злякалась,
А тіло упало,
Серце ще дужче зжало!
Тривала гроза!
Нікого нема..
І лиш піді мною
Листочок бругмансії
Тихого зла.
08.04.2023
Життєва Мить
Ранковий чай і чисте небо,
А на столі деталька "Лего".
Криве проміння сонця в засліплене вікно,
Тоді для мене світ виявлявся як ніщо.
Насичені відтінки – екранізовані картинки,
Що так цікавили усе від несподіванки мене.
Раптові звуки, необдумані ті муки…
Прийшла тепер моя пора – адаптуватися в життя!
Зустрічні хмари та первинні рани,
Фіалковий дим, що поширився за тин.
І перші трати тих хвилин, що перейшли до тих годин:
На сподівання і надії, у щирі думи та події.
Невже так швидко все минає,
Що тільки рани омиває!
Все тільки глибше риє яму
У "Самостійне Я", що маю!
Чому так мислить тільки я?
Не одне ж у світі в нас ім'я…
Вечірня кава вже холоне,
На столі лиш все холодне!
Бо віддало весь рідний час
На втіху й затишок для нас.
Чому людина швидко мчить?
Бо так проходить клята мить.
24.03.2023
"Коли голосом неба покличуть тебе десь за хмари,
Ти тікай собі сам, не жалій, шо лишаєш той світ."
by Кузьма Скрябін
Невідомість за кулісами
Вікно.
А за вікном глибока ніч
Великих спогадів, думок.
Чи я даремно навертаю,
Чи даремно трачу час…
Не знаю..
Проте, про що тут міркувати,
Коли в той час, у мене за вікном,
У темну ніч, холодних снів,
В байдужих стін та за куліс,
У невідомих напрямках
Блукаю Я.
Інший, що даремно,
Шукає спосіб вийти.
Шукає двері, шукає вікна
У відтінках слова – "Exit".
Та не варто сперечатись
Між собою…
Подумав я.
Але ж він блудить, він шукає.
Він давить жалість,
Як темний вовк,
Шукаючи похмурість,
Шукаючи інакший час.
Для себе і для всіх..
"Я буду генієм!", — сказав я.
Я стану раз на сцені,
Засвітившись,
Перед великими очима,
Перед великими дверима…
Та ні.