І поруч бачу слід живого Бога,
Який веде її, веде усе житття,
І бачу, що коли важка дорога,
Коли каміння гострі, наче піки,
І карколомні повороти що два кроки,
Впирається дорога в стрімкі ріки,
І в сліз гіркі солонії потоки –
Щезає слід. Один лиш зостається,
А другий де — немає і немає,
І лиш тоді, коли біда минеться,
На рівнім місці — знову виростає.
"Та як же, Боже, ти її покинув,
Коли вона, мабуть, благала ласки,
Невже віддав, у рай собі полинув,
До ангелів, до світла і до казки?"
"Ти не правий — і не правий доволі,
Та вже скажу, якщо ти попросив —
В найважчий час її гіркої долі
Я на руках її, сердешную, носив".