Більшість віршів – просто виписки з відомого інтернет-порталу surgebook. Дуже влучно я вирішила їх переписати для себе – в період новорічних свят..
А ще – усе тут було на російській (окрім пари-трійки з останніх)
Але тут є ще одна річ : періодизація
Більшість — почалась з березня 2021го, хоч з 2018го не збереглося. Взагалі. Хоча щось пригадується..
Тоді був період меланхолійної депресії.. який скінчився у кінці липня.
Згодом, восени, повернулася до віршів – в більшості, просто тематичних. Верлібрів різноманітних
Потім з'явився час у листопаді-грудні: коли сиділа в лікарні за травмою руки.
Потім настав 2022 рік. Спочатку був кризис. Майже на три місяці.. Але потім щось "розривалося" в серці – і в в червні поїхали тексти інакшого осмислення,значення й написання
Коротше, самі все побачите. Гарного читання!
Кровава ніч
24.03.2021
Кривавий місяць,
Тьмяні вогні
Зимова ніч
І ми одні.
На Рубіновий місяць,
Наче істинний камінець,
Ввдивляємося удвох
На темному небокраї
Місяць, Тьма, Гладь
04.04
Луна, Тьма та Синя тиха гладь
Морськими хвилями відкликається в місячному сяйві
Та Чумацький шлях
Пританцьовує свій зірковий хоровод…
***
Пливе одинокий парусин,
Пригадуючи своє минуле.
Згадуя усі катастрофи
Та усього життєдія минувшого.
Де же, Де же ти...
9 квітня 2021
Де же, де же мій сенс життя?
Де знайдеться правда, а де – ні?
Де кохання. А де – страждання?
Де захоплення, а де – її манія?
Де же сон, а де – реальність?
Життя важке, не легкі його таїни
Секрети – наче нічні муки
Мого загaдкового буття..
Музичне кохання
10 квітня
Романи пишуться,
Серенади складаються..
Гармонія звуків зі словами..
Але моя любов до музики не скінчиться ..
Ніколи.
За весь мій життєвий шлях,
Гітари, струни, скрипки, шквали..
Все це ще побачу я.
Почую сотню треків, альбомів,
Запам'ятаю ноти, прознаю сольфеджіо…
Але не переастану.кохатись.у музику!
Ні секунди, ні хвилини спокою
Емоцій, душі, що виливаються з відчуттями.
Врятуй мене цього літа
11 квітня.
Врятуй мене цього літа
Серед поля, зірок, річок.
Веди мене у хащі
Де дуби сплять, а ріки плачуть протоками..
Де зірки танцюють у вальсі,
Та місяць тоскливо, але сонно
Мерехкотить..
Поведи мене в поле,
Де трава зеленіш,
А небокрай блакитніше
Ніж твої чисті очі,
А хмари м'якіше
Ніж твоє волосся
Але у кінці точно, знаю
Будем глядіти на зорі
Та обачимо потаємні
Сузір'я, зодіаки та скупчення.
Наче в безодні –
Люди спілкуються, пишуть..
Соцмережі, відео, пости та твіти
Словно живуть у певній Чорній дірці,
Котра забрала усіх безслідно.
А я – у свій час,
Потрапила до її полону знедавна..
І нині читаю книжки,
Лежу у цьому міні-всесвіті
Особистому, індивідуальному й ..зручному.
Тут музика, тексти, картини
Історії різних персон.
Інформації різної тонни й тонни..
Різне там вбачаю я.
Насправді, це не так важливо,
А важливіш тут –
Як сильно я люблю музику
Це не згасає, ні на крок
Ні на день..
Музика – наче моя безодня
А інтернет – це Чорна дірка для Світу,
Котра забирає людей
У свій мікропростір…
Зимова ніч
12 квітня
Тиха. Безпечна
Зимова ніч.
Гарна, чудова
Каравани їдуть, пар з них іде
І ми удвох в одному з них.
Карета повна, місця вінтажні
А за вікном – сніг да мороз.
Але ми разом, це вже добре!
Адже я закохалася в тебе.
Зимова ніч,
Сніг м'який, наче пух,
Крига – блакитно-сірa
І темне небо над білосніжним,
Наче в тумані,
Місяцем необачним.
Весна – час кохання —-
Весна – це час кохати
Чудове, природнє
Гормони щебечуть, пристрасті невиліковні
Новоявні душевні рані
Від цього дивного творіння..
Весна – це час кохання
Коли інакше й бути не може
Доля пов'язала наші життя
Різко, безповоротньо
Наче кріпким вузлом
Як чудові ниті доль…
Весна – це час кохатись
Коли музика ізнов не порятує.
Піаніно,фортеп'яно чи скрипка,
Чи укулеле та гітара!
Але багато хочеться..
Відносин.
Справжніх, не вигаданних,
Не підробних, наче ляльковий дім.
Одинока.
13 квітня
Самотність – складна річ.
І сховує, і звільняє
І сковує, і рятує
Але одне не ясно:
Якою ж вона чарівною буває.
Лежиш один
У полі зеленавому;
Колись уночі
Думаєш о сутності.
Ні друзі, ні музика
Ні даже зацікавлення
Тут не рятують.
Не рятує ще одне:
Сприймання асоціальності
Чи як борг, чи як можливість
Бути у самотності.
До смерті усі доживем –
До смерті доживемо,
Не все же вічно під Місячним сяйвом..
Не все ще без кінця в нашім світі,
Ось так вже влаштован він.
Усе має кінець.
Біль проходить, біль сходить
Любовь то починається, то закінчується..
Війни йдуь, а люди миряться
Лише небо і Всесвіт,
Галактики та планети
Здаються для нас вічними,
Безкінченими,
Нескінченними..
Горіти
14 квітня
Горіти, але не сумувати
Пізнати всі стадії відчаю,
Пройденні на життєвому шляху,
Наскільки тленний час…
Горіти, палати, згорати
На синьому небокраї зірковому
Загорятись, щоб були сили…
Горіти , як ліхтар
Але одне мені сутнє нині:
Горіти, щоб не спалати дотла.
Адже нудно буде,
Життя не те,
Й воно просто стане
Іскри мглою…
Наче вогники, усі люди у світі
Одні горять, а інші – згорають…
Люблю ніч
15 квітня
Дощ, тьмяні вогні
Печаль й туга
Самотність. Атмосфера й відчуття,
Що розковує.
Туманні вулиці, нічні ліхтарі,
Чудові окови з-за зелених гаражів.
Пусті долини, дороги
Зеркально чисті й ріки над місяцем
Синева зіркового неба яснить.
Усе це буває уночі…
У чомусь вона манить,
Таїть свої секрети,
В котрих можна.. свої розкрити!
Адже ніч – час правди
Час самотності, чи любовної пари.
Час насолодитися життям
Бо днем – час трудитися,
час розкидатися, наче ручаї,
Час повертатися у самотність.
Як зовні, так й у собі.
Що таке пам'ять?
26 квітня
Це щось безцінне, чи дорогоцінне
Дане нам даром, або його можна придбати.
Отримати моменти, чи втратити їх
Через ємоціональні пориви
Та час пленний також..
А головне – емоціональні моменти
Точно не забудуться надовго, порівнюючи
З пустими й рушинними.
Виблиск різного впливає на нашу пам'ять
Допомагають у цьому — Життєві деталі
Маленькі речі, малюнки, фотоальбоми, та різне..
Усі ассоціації минулого й майбутнього
Плетуть нашу долю..
Складне таки життя
10 травня
Да хто ж вам сказав, що все в нашому тленному, але безтурботньому водночас світі,
Просто й нескладно?
Адже бувають же часи
Коли стає все навкруги
Не в порядок та неладно?
Стрес, тривога
Смут, засмуток, і потроху
навіть депресивного омуту.
А як нам всім нині відомо:
"В тихому омуті чорти поводяться"..
Так що, друже мій, не сірчай!
Геть тривогу та відчай!
Час зізнатися всім, що ти маєш сили
І все таки комусь таки потрібен!
У цьому нечистому світі.
Час іти, не здаватися
Вірити у свою міць,
І про себе потурбуватися!
Адже ти – важлива часточка світу
Котра може змінити наш світ
На щось краще…
Сон —-
Сон – прегарний світ
Адже це — світ ілюзій,
Світ гріз,
Галактики з космічних океанів
та фантастичних планет.
Але улюблена осіння листва,
Дощ, стукаючи по вікну
І печальний туман
Різко пробуждають від його оков.
Приємних, але брехливих водночас
Вигаданних, чи сплетенних фантазією..
Сон чудовий,
Допомагає, зціляє, виліковує,
А також,
Нагадує усі фобії,
Заводить до сьогодення,
Чи генерує якусь пургу…
Лише дощ –
Прекрасний та тихий,
А печальні його краплі
Падають на землю,
Наче відблиски самотності
Одиноких, відчайдушних, тужливих
Навіть неяскравих душ м'ятих.
Обожнюю дощ!
Адже під його калюжами
Можна веселитися,
Знайти своє маленьке
Озерко щастя
Й безтурботньості.
Прекрасен дощ!
Адже під ним
Можна веселитися,
Навіть спати й заспокоїтися
Залишити турботи обік,
Думки й усі пороки
Відчуття та невзгоди…
Меланхолія моя..
23 травня
Потопаю в меланхолії
Наче у морях пройдешніх,
Чогось необ'ємного, гострого,
Як скло від розбитих мрій.
Сумно мені, знову я в тузі,
І-за того, що там мене нема…
Мене там ніколи наче й не бувало,
Якби-то я духом став тепер..
Не було, не буде
У справжньому мене тоді,
Якщо я таки зможу,
Полечу туди, неначе до зір.
Чумацький шлях інший, неосяйний,
Моїми смертними очами..
Гра в Маріонетки —-
Наче я – маріонетка
У долі заплутанній своїй.
Мої руки, ноги
Як дерев'янки
Що зв'язані нитками,
Павутинними й клейкими.
Та наче я – павука жертва,
Потрапила в оцю пастку
Дуже нео-шкідливу.
Недоступною до світла
Але водночас пристрастну,
Для усього зла чорнильного
Та всяких шкідливих путтів,
Котрими сковали ..у долі,
Наче знову сенс життя
Дивно дуже втратила я.
Та, здається, хочу я заснути
Щоби навіки не втекти
І не боротися в муках, стражданнях
Котрих у житті, до речі,
Достатньо буває, і багато.
Мені нудно навіть уявляти
Від оцих моторошних думок
Оці страшні польоти
Майбутного всього свого..
Адже з нагадуванням кожним
Більш жахливо так дивитись уперед..
Відзеркалля
5 червня
Якось, чи з одних давніх пір
В моєму чудному сновидінні
Вбачала я колись вночі,
Де в сутінковому відлунні
Побачила я тінь свою.
Де я пізнала обличчя справжне
Своєї натури грішної, чорної
Всіма пороками бренними.
Та задалась питанням:
"Як жити ж нині буду я?".
Усвідомляючи таїну,
Що сховалась за дзеркалом
Прозорим, хитким
А водночас й очевидним
Всіма часточками душі
Моєї печальної,
Наче зламанної..
Письмо
12 червня
Дивлюся у вікно
Сіро-блакитне небо я там бачу.
Туга, відчай
Та морок мене наче проковтнув.
Беру ось письмо,
Чудове, чорно-біле
Із маркою "Agonia".
Відчаянно зітхати починаю,
Але безчутливо письмо відчиняю..
Читаю в ньому слова:
Вони проникливі, в усіх своїх поняттях,
Наче чесноти світ:
А печалі там мої,
Як прегарна й блаженна брехня,
Сама Агонія, наче відзеркаленні
Моє пречудове створіння.
Самотністю було
й діалоги про душевність.
А найголовніше – любов
Минула, юніорна. Несправжня
Та прутка. Як закоханність звичайна.
Зачинила письмо,
Заклала у конверт,
Переглянулась ізнов у вікно:
Хмари хмурились, купчились
Краплі падають, на землю – опадають.
Повторюю останні його строфи:
"А чудове все ж життя без кохання,
Коли усі симпатії почили,
Коли легко жити наодинці
І ні про що романтичне думать"..
До агонії –
Міс Агонія,
Час тобі мене полишити.
Ти змушуєш мене замислюватись
Якось не так, інакше зовсім,
Як було раніш..
До твого ще приходу
Все було темно-синім
Але зараз настало
Сіро-білим.
Про кохання (неокінч.нарис)
4 жовтня
Кохання – завжди безумне
Бездумне чи неосяжне
Кохання – завжди жорстоке
А люди безтурботньо
Кохаються друг за другом
Цілуються, гуляють за ручку
Букетно-конфетні періоди тривають..
То влітку.