На світ така одна єдиная.
Струнка як верба – неповторная та незалежная.
Коли бачу твоє лице, то зразу легше на душі стає.
Ті очі виразні запали мені в душу
Як отой смарагд, знайду один з тисячі.
А волосся золотії, які в'ються по вітру
Як мелодія про яку ти мені розповідала.
А твій голос – солов'їний, невгамовний,
Як вірші Шевченка, Як симфонія Вівальді.
А твоя усмішка – готовий бачити таку її
Як оте сонечко, своєю красою мене осіяла.
Щира усмішка, яка нагадала про сенс життя,
За нею я пішов би на край світу.
Коли ти мені показувала гумор, то я знову навчився сміятися,
За це я тобі все віддав
Але ця рука залізного города,
Нашії брати знову за свободу боряться.
Тому не знаю, коли настане хоча б мить
Побачити тебе один раз, а краще і навіки