Не питай, чом ночами не сплю,
Чим сполохана містом блукаю,
Захлинаючись кров'ю зі сміху.
Як зозуля дротами на ранок
Підлатаю спотворену стріху.
Сповиваю духовну основу —
Непорушне ідейне гніздо.
Щодо завтра провадимо мову,
Зігріваючись терпким вином.
Ти благаєш про смерть в безгомінні,
Я живу серед попелу мрій,
Чорних рук, білих крилець сплетіння,
Пристрасть серця, невпинний двобій.
Як вертатимеш в грудні додому,
Не полиш полуниць і квіток.
Мені лячно дивитися вгору,
Я нажахана смерчем думок.
І все те, що колись ти промовив,
Відтепер лиш суцільна луна.
Щодо завтра провадимо мову.
Але станом на зараз — війна.