НАВЕРНЕННЯ
(коли діти були дітьми)
Слава богам нашим, маємо
справжню віру, яка не потребує
человічеських жертв.
"Велесова книга"
Дерев'яний гном на дитячому майданчику схожий на язичницького ідола. На його капищі — червона гойдалка й виїжджена до блиску дитячими чобітьми залізна гірка. Йому в жертву приносять пластмасові лопатки, відерця й формочки, гумових зайчиків, машинки, паперових ляльок, палички від морозива й обгортки цукерок... Вівтар-пісочниця повна того добра. Там щодня розкошують жерці: у ритуальних підгузках і сандаликах, комбінезонах і панамках, вони розігрують дійства з життя свого бога, ворожать на піску і намагаються не звертати уваги на голоси матерів і бабусь-іновірок з лавки біля під'їзду. Пенсіонерки-місіонерки... Щодня вони проповідують жерцям. І на капищі дерев'яного гнома кожен знає їхню першу заповідь: "Не зроби!"
Жерці вірять і відають. Але з часом одкровіння богів у шелестінні листя і цвіріньканні горобців над пісочницею стають їм усе незрозуміліші, а голоси іновірок з лавки — навпаки. І от, коли сонце вже потребує трохи менше часу, щоби досягнути промінням маківок голів жерців, вони, непомітно для самих себе, старішають і вмирають, перетворюючись на молодих носіїв іншої віри, але лише для того, щоби відродитися знов — у наступному поколінні жерців, так само приречених забути своїх богів.