Знову минуло дві хвилини, побачив на годиннику пройдений час, швидко сів на місце, і так само повільно, правильно дихаючи, роблячи вдих та видих, опускав та піднімав, ту саму вагу. Опускав, піднімав гриф до самого кінця, розгинаючи та згинаючи руки. Зробив десять разів, встав, і вже тільки з іншого боку. Подивився швидким поглядом уперед, а попереду хлопці вже виконали потрібну вправу, почали повільно виходити з тренажерного залу, зникаючи в тіні ночі й плавно піднімаючись угору дорогою. Поглядом повернувся назад у зал і, подивившись на годинник, одразу сказав:
— Мені залишилося ще трохи, і я теж поїду додому.
Іван швидко сів на лавку і знову, як і попередній раз, у третьому підході повільно й до самого кінця розгинаючи й загинаючи руки, правильно дихаючи, зробив десять разів та одразу встав із такими тихими словами:
— Ось у цьому є якась сила.
Іван уже тривалий час говорив, так тихо, щоб його ніхто не почув, і після всіх подій, що трапилися, ні з ким не хотів розмовляти, найчастіше розмовляв сам із собою. У нього не було бажання з кимось ділитися своїми почуттями і переживаннями або розповідати про свої проблеми, шукати поради в чужому житті. Розумів, що порада, це завжди чужа порада, і в ній немає правильної відповіді, і та людина ніяк не може знати про життя Івана, порада ніколи не буде правильною. У кожного своє життя і свої обставини життя, які ніколи не збігаються з іншими, а також у кожного своє розуміння світу. Прийнявши в себе чужу пораду, міг би піддатися прийняти зовсім не своє рішення, можливо, почати жити зовсім по-іншому, не так, як би цього насправді хотів, а жити так, як це потрібно було комусь.
Іван подивився на годинник і подумав:
— Час минає дуже швидко, і в мене ще є не більші плани на тренування, а от чи зможу я встигнути, це вже інше питання, і потрібно даремно не витрачати даремно час, більше тренуватися.
Після виконання вправи на руки почав відволікатися і зосереджуватися на собі, і всі неприємні думки, те, що його турбували з минулого, стали начебто в тумані, й Івану стало набагато легше, простіше, почав краще себе почувати, та й свіже повітря підбадьорювало. Два дні тому він правильно вчинив, коли вийшов із метро, зовсім, випадково, опинився в цьому місці. Ніколи тут не тренувався, це вперше, коли він зрозумів, що ця зала має лікувальні властивості, в ній люди стають духовно сильними, не тільки духовно, а й фізично. Змінюють своє життя, нехай тут нема всього того благоустрою, великої кількості обладнання, яке є в більшість тренажерних залів, але тут є те, чого ніде немає, це атмосфера свіжого повітря, справжнє небо над головою. Такого немає в жодному тренажерному залі. Тут усе по-справжньому, недалеко, за пару метрів ростуть високі дерева, вони впродовж багатьох років осипають зеленим листям пісок і надають собою свіжості повітрю, а за кілька сотень метрів від тренажерного залу тече Дніпро, а від нього вже долинає легкий, свіжий просвітний запах води, який має найсприятливіший вплив на організм. Більшість людей приходить у вечірній час, коли сонце сідає на обрій, довкола починає темніти, день стає вечором, це той самий момент, коли люди тренуються, качають м'язи, відновлюючи своє здоров'я. Усе відбувається після робочого дня. Хтось працює фізично, а хтось сидить на кріслі, і всі за можливості після роботи приїжджають сюди побачити новий світ Гідропарку, і тут кожен вечір не схожий на попередній, в кожному дні є свій сенс. Тут розслабляються і залишаються наодинці з самим собою, бажаючи відчути своє серцебиття, дихання, дозволяючи собі змінити свої думки, перетворюючи їх з темних, неприємних, не дуже бажаних, туманних, а інколи незрозумілих думок на світлі, що вже розгортаються, ідеї, які рухають кожного вперед. Всі, хто приходить ввечері в тренажерний зал, коли спортсмени повертаються додому, лягають спати, а вранці прокидаються, починає зовсім новий день, нове життя. Гідропарк кожному дає можливість розслабитися, приносячи задоволення.
Іван, який зробив уже невеликий комплекс вправ, зараз замислюється над тим, щоб зробити м'язи живота, а це прес. Давно вже не робив прес, а зараз захотілося зробити цю вправу. Подивився навкруги, а в темряві тонули безліч тренажерів, тільки їхні краї висвітлювало жовте світло ліхтарів, що світиться, і приємна тепла атмосфера, яка літала серед тренажерів, нікого не змушувала нікуди поспішати, а навпаки, ніжно, тихо перемовляла з усіма, аби вони лишилися якомога на довший час. Місце давало зовсім нові відчуття, в ньому було щось особливе, але що, Іван зараз не міг цього зрозуміти. Воно начебто саме запитувало прийти сюди і залишитися на якомога довше часу, щоб забути про все, що відбувалося в житті.
Іван подумав:
— У Києві не так уже й багато таких місць, де виникають такі відчуття бадьорості, припливу сил, забуті всього світу. Тут все ніби інше, відрізняється від усього світу. Я тут залишаюся сам на сам, в світі крім Гідропарку більше нічого не існує. Гра сенсу створила свою пісню, ніколи не знайомими нотами слів. Прекрасне відчуття, сам потік думок ніколи раніше мені не зустрічався. Райське місце, а на вигляд так не скажеш, цього ніхто не скаже, швидше за все саме місце кличе до себе тих, кого воно хоче побачити і ділиться своєю душею. Хвилями темне минуле непомітно зникає, просвітлює в самому житті, показуючи, що потрібно бачити, куди йти, відкриваючи новий світ. Все змиває хвилею і наповнює новим сенсом життя, а в кожного він свій, а оскільки в цьому місці є сенсів життя, я навіть не можу собі уявити. Тут люди займаються протягом багатьох років, навіть десятиліть, вони роблять те, що хочуть робити, отримуючи потрібний для них результат. Іван подивився вбік та побачив, як тренуються люди, йде час, а в них на обличчі горить бажання з мотивацією, все це видно через жовтий ліхтар, що світить, як їхні обличчя зосереджені на виконанні вправ. Івану сподобалося, бачить те, що побачив. Тут усе за власним бажанням, кожна людина, що прийшла сюди, прийшла сюди за власним бажанням, ніхто, ніколи нікого не змушував їздити сюди і тягати залізо. Вечірньої пори, коли вже на всі боки нічого не видно і тільки тінь зростаючих дерев приховує вдалині пояснюване через тьмяні штори жовте палаюче вдалині будинків світло, як у небі нема жодної хмаринки, миготять холодним відблиском далекі сині зорі, ще більше захоплює у своє хмарні руки сам Гідропарк не бажаючи когось відпускати додому.
Іван зараз відчував прилив сил, бадьорість, ту передбачувану, невеличку втому, вже давно забуту, коли вона була присутня тільки під час тренувань боксом. Іван подивився на годинник і розумів, що потрібно вже якнайшвидше зробити вправу і бігти додому, а Гідропарк усім своїм виглядом не бажав відпускати Івана додому і ще більше відкривав свою душу присутності, охолоджуючи його спітніле обличчя прісною вологою, яка летіла від Дніпра. Подивився вбік і побачив спеціальний тренажери для м'язів живота, а їх було кілька, і вони стояли один за одним. Одразу пішов у бік, налаштовуючи себе на виконання вправи для преса. Підійшов до тренажера, подивився на нього, а він був саморобним, і був так зроблений, що тут можна було виконувати бокові м'язи преса на лівий і правий бік, так само за бажання можна було зробити вправу на прес, спину.
Іван подивився вперед, задумався, тихо сказав:
— Тут я зроблю вправу для бічних м'язів преса.
Цей тренажер був нахилений убік, мав свої певні градуси нахилу для правильної роботи м'язів, і під час виконання вправи працювали потрібні бокові м'язи та був обшитий картатою ганчіркою, а під нею був товстий шар поролону для тривалої життєдіяльності тренажера. Все було зроблено для того, що під час нахилів у бік стегна упиралися об м'яку подушку, не так було боляче. Підійшов до нього, спочатку поставив одну ногу, а за нею другу, нахилився, почав виконувати вправи. Зробив двадцять нахилів в один бік, і зробив у другий бік. Закінчив робити вправу і повільно поставив ліву ногу на пісок, а праву ногу витягнув з-під тримача, став, розвернувся, і сказав:
— Це мені підходить, а тепер мені потрібно зробити вправу на весь прес.
Подивився вперед та побачив під накриттям більшість різних тренажер для роботи різних груп м'язів, як до залізного стовпа і під накриттям прикріплено бруси, і горизонтальну дерев'яну лавку для упору спини. Іван підійшов до брусів, а біля них були залізні підстави, уперся лівою ногою, розвернувся, і біля спинки знаходилися з боків дві подушки для того, щоб об них упиратися ліктями та лікті не впиралися об дерево. Це допомагало знизити больовий поріг під час виконання вправи на прес. Притулився спиною до дерева, а руками взявся за залізні труби, і ліктями вперся в подушки, а вони були такими самими як на попередньому тренажері, саморобними, знизу всередині них був поролон. Підняв голову, опустив ноги донизу та почав їх піднімати, так зробив, упираючись ліктями об подушки, двадцять п'ять разів. Це була нелегка вправа. Опустив ноги на останні двадцять п'ятий раз, подивився на всі боки і зробив глибокий вдих, видих. Знову правою ногою уперся в залізні підстави, що допомагають кожному залізти на брусі й прийняти правильне положення для роботи преса. Лівою ногою став на пісок, зараз йому було нелегко дихати, дав сильне навантаження на весь організм, і в нього з'явилося легке задихання. Почав піднімати руки догори та робити глибокі вдихи, намагаючись дуже швидко відновитися, не задихатися від вправи. Відвик від того, що зараз він відчув, а раніше в нього такого не було, коли тренувався в залі, завжди робив таку вправу по кілька разів, і набагато більше ніж зараз. Від нього отримував бажаний результат, а це були перші кроки до відновлення. Починаю розуміти, що час не йде даремно, набував нового сенсу свого життя, і чим він закінчиться, також цього не знав.
Іван подумав:
— Потрібно себе спантеличувати наївними думками. Я сподіваюся, можливо, я не граю сам із собою і не підіграю самому собі та самому життю, і надалі я бачитиму перші кроки, і, можливо, вони мене до чогось приведуть, до нового та інших можливостей.
Іван подивився на всі боки, усміхнувся:
— Я наївно дивлюся на цей світ, і наївність мене, можливо, погубить.