Сподобалася ця думка, що потрібно більше приділяти увагу вправам для ніг, щоб ноги були як пружини, він міг легко рухатися на рингу. Думки були з минулого, що зараз не займатиметься боксом, приїхав сюди потренуватися, привести себе до тями та відновити свою душу. Присів другий раз, третій, четвертий і десятий і так виконав перший підхід на вправу для ніг. Зробив крок уперед, подивився по сторонах і обережно поклав штангу на місце. Опустивши голову донизу, зробив крок назад, вийшовши з під грифа. З легким виразом обличчя і задоволенням подивився на всі боки, а люди, як і раніше, тренувалися, і ніхто на нього не дивився, не звертав уваги на те, як він робить, задумався над тим, що, можливо, неправильно виконує вправу. Подивився на годинник, відпочивши дві хвилини знову підійшов до штанги, повторив у цьому підході десять присідань, і так само після другого підходу поклав на місце гриф. Хотів додати ваги, але тут ніяк не можна було додати вагу. Подивився в лівий бік, а там стояла стійка з іншим грифом, і з більшою вагою та одразу підійшов до другої штанги. Не роблячи різких рухів і уникаючи травм, обережно так само, як із першою штангою, присів десять разів, гриф поставив на місце. У ногах не відчув втоми, не захотів одразу робити ще один підхід, бо запланував відпочити дві хвилини. Рівно за часом підійшов до штанги і прогнувся під неї, обережно тримаючи на плечах гриф, підняв її, штанга опинилася повністю на його плечах. Зробив крок назад, а ланцюги застукали, подивившись на всі боки, почав дуже повільно, обережно присідати, щоб ланцюги були на відстані, яка давала змогу впевнено, та рівно, без зайвих рухів і підтягування, назад до самого місця тренажера й підставки, на якій лежав гриф, виконати вправу. Для правильного виконання вправи потрібно було зробити невеличкий крок назад, щоб рівно сідати і підніматися без затримки ланцюгів. Присівши десять разів, Іван зупинився, почав розуміти, що в нього вже недостатньо сил зробити все так само плавно, як він робив до цього. Стоячи зі штангою на плечах відпочив десять секунд і поклав її на місце. Зробив глибокий вдих і сказав:
— Не так усе це легко зробити, як мені здалося.
Іван уже не хотів робити це востаннє, розумію, що втома була достатньою, що міг ще не зробити десять разів. Наважився зробити останній підхід і після двох хвилин відпочинку знову взяв штангу і почав присідати. Сильно впираючись ногами в залитий по колу бетон, і щоразу між присіданням минало по п'ять-сім секунд, і було не так, як у попередніх підходах, плавно присідаючи та встаючи зі штангою на плечах, робив присідання. Присідав штангою повністю до самого низу. Закінчив вправу повільно, спочатку поклав один бік грифа, а потім інший, відійшов на кілька кроків, нахилився, зробив глибокий вдих, випрямився, а в голові з'явилися мережива. Іван усміхнувся і зрозумів, що зробив чотири підходи по десять разів на ноги, а цю вправу в минулому ніколи не робив, і вона йому сподобалася. У ногах був прилив сил і тепла.
Іван:
— Мені ця вправа дуже сподобалася. Чому я ніколи раніше не робив цю вправу коли займався боксом, а я просто присідав зі своєю вагою, а не зі штангою. Цікаво, чому це так все крізь мене пройшло, я навіть не міг подумати, що від штанги можна отримати такий результат. Я раніше, коли сідав по двісті разів за один підхід не відчував, таку силу в ногах, як це відбувається зараз. Напевно, я щось у минулому упустив. Треба було раніше робити цю вправу, в мене був би зовсім інший результат, не такий, який був під час звичайного присідання без штанги.
Зараз потрібно було ще прокачати іншу групу м'язів, почав наважуватися на те, що б зробити іншу вправу для ніг. Іван відійшов убік, згадав одну гарну вправу на ікри, побачив височину, став на неї, і почав підніматися на носочках, а так зробив п'ятдесят разів. На останніх разах ноги почали горіти, скривив обличчя. Вправу раніше робив у боксерському залі, а тут можна її було виконувати з додатковою вагою, що давало ще більше навантаження. Світили ліхтарі й освітлювали тренажерний зал білим світлом, а місцями все було в тіні, Іван зробив крок назад:
— Сьогодні я вже зробив ноги. Це гарний початок. Учора я прокачав грудні м'язи, і сьогодні вже зумів виконати вправу для ніг. Я почав себе почувати набагато краще, ніж до цього. Потрібно було продовжувати тренуватися, не зупинятися. Я боксер, але коли я був боксером, у моєму житті були зовсім інші шляхи. Можливо, всі неприємності переживав зовсім по-іншому, якби не кинув бокс, але все ж так склалося, що я залишив бокс, і залишився сам. Моє життя просто пішло невідомо куди, в те найтемніше місце, де тривалий час шукав можливість, я зараз знайшов, те саме місце, де я її і знайшов.
Іван подивився на годинник, а в нього залишалося близько двадцяти хвилин, але він не хотів їхати. Цих вправ для нього замало, ще більше хотів залишитися потренуватися, але, знаючи, що запізнився на останній потяг метро, йому доведеться самостійно йти до свого будинку, а після прокачування в нього не було такого бажання. Сам для себе склав певну програму тренувань, робив те, що йому хотілося зробити, розумів, якщо він зараз почне себе завантажувати непотрібними думками і не буде тренуватися за програмою, то не зможе відпочити і відновитися. Такі вправи, виконуючи спонтанно, давали йому змогу відпочити й робити те, що хотілося робити, та прокачати ті групи м'язів, що найбільше турбували, робота над ними відновлювала самопочуття. Після кожної виконаної вправи почувався набагато краще. Зробив вправу на ноги, у нього вже виникли думки, що потрібно не зупинятися, а далі продовжувати тренуватися. Наступне, що хотів зробити Іван це вправа для рук. Вчорашнього тренування було замало, руки трохи боліли, але на сьогодні лишалися сили для продовження роботи над руками, а раніше коли Іван займався боксом, то в певні дні, він не тренував руки, і давав їм змогу відпочити, бо розумів, що завантажені руки не дадуть потрібного результату. Зараз у нього є бажання зробити більше навантаження на біцепс, ніж це було зазвичай. Подивився навколо, все залишалося, як і раніше, всі тренувалися і розмовляли між собою. Іван підійшов до іншого тренажера, подивився вперед, а там попереду була велика кількість таких самих тренажерів, і на мить серед темного вечора здалося, що вони всі однакові, а придивившись, побачив, що це не так. Стояли дерев'яні лавки, біля них стійки і на них лежав вигнутий гриф невеликого розміру, призначений для виконання м'язів рук, і з боків також висіли ланцюги. На кожній стійці було написано свою вагу, таких стійок було більше десяти, що стояли від найменшої до найбільшої ваги. Найбільша вага, як Іван подумав, була кілограм сімдесят, але насправді вага була трохи меншою, а про це він уже дізнався трошки пізніше, коли виконав вправу на біцепс. Міг почати робити вправи з простої ваги, де з боків висіли два маленьких млинці по п'ять кілограмів, бачив, що це буде не його вага. Спочатку вирішив почати з малої ваги і розігріти руки перед великою вагою. Підійшов до однієї стійки, подивився на гриф, а потім підійшов до іншої, і з боків уже весели млинці набагато більші, ніж попередній, подумав:
— Ні, мені цей весь не підходить. Я думаю, що я не настільки слабкий, навіть після довгого періоду відсутності тренувань для мене цей гриф буде маленьким, мені потрібно щось більше.
Зробив два кроки вбік і побачив гриф, а на ньому вже були млинці трохи ширші, радіусі більші, ніж на попередній стійці, і на залізній стійці було написано вагу двадцять кілограмів.
Іван:
— Це найпотрібніша і найнеобхідніша для виконання моєї вправи і першого підходу вага.
Іван подивився на всі боки й побачив, що на нього ніхто не дивиться, й одразу сів на лавку. Ноги виставив уперед під основу самого тренажера, а навколо нікого не було, і сам каркас тренажера був закопаний у пісок. Трошки відхилився назад, узяв двома руками w-подібний гриф, вузьким хватом, а ліктями вперся в зношені невеликі дві подушечки, зроблені з поролону та обшиті шкірою. Обережно опустив руки до самого низу і повільно, назад підняв гриф. Вага була легкою, не такою важкою, як було в уявленні Івана. Зробив один раз, зробив п'ятий раз, і, загалом зробивши десять разів, встав з лавки:
— Це легка вага. Мені потрібна трохи більша вага, щоб я міг відчути біцепси. Після цієї вправи я тільки розім'яв м'язи, але я не відчув, як вони працюють. Коли я опускаю гриф, я нічого не відчуваю, і це не моя вага.
Іван подивився трошки далі й побачив два млинці, що висять по боках, і трохи більше. Підійшов до наступної лавки, а в темряві та в тульському освітленні ліхтарів побачив напис двадцять п'ять кілограм. Іван подивився на напис і подумав:
— Я думаю, що це відповідна вага. І на цій вазі я зупинюся. Більше сьогодні я не буду змінювати вагу, з мене цього вистачить. А то невідомо, як я почуватимуся, а завтра вранці не встану з ліжка, а мені б не хотілося прокинутися і розтиснути руки, а не з криками підстрибувати з ліжка, розуміючи, що я вже запізнився на роботу. Я довгий час не тренувався, і знаю, що завтра зі мною буде, не хочеться відчувати по всьому тілу жахливого болю.
Підійшов до тренажера, до лавки, для виконання вправи, обережно сів на неї, і знову взяв двома руками вузьким хватом залізний гриф і почав його повільно опускати. Почав відчувати, як його м'язи напружуються, отримувати задоволення, так він зробив ще кілька разів, зрозумів, що це та найнеобхідніша вага на сьогоднішній день, більше не потрібно.
Іван поставив гриф на своє місце, встав, подивився на годинник і подумав:
— Я думаю, мені буде достатньо двох хвилин, щоб відпочити та зробити третій підхід цієї вправи.
Час минув дуже швидко, і Іван стояв на місці й нікуди не дивився, а його погляд упирався вниз. Дивився вниз та намагався відновити своє дихання. Навколо він бачив темний пісок, який освітлював жовтий ліхтар, а в цей момент, ні про що не думав, був повністю розслаблений. Усі негативні неприємні думки кудись зникли, а в руках він відчув силу, всередині себе сприятливе відчуття, біля серця. Почав розслаблятися й отримувати задоволення від сьогоднішнього тренування.