Бу перевернувся. — Ой! — сказав Айкі і поклав його на місце. Бу чомусь не надувся.
Айкі з Бу вилізли на підвищення, де був мер і сиділи там — віддихувались. Чамби з ними не було: його від танців не відірвати.
— Айкі, давай я тебе спитаю. — раптом сказав Бу.
— Давай. — погодився Айкі.
— Айкі, ти один чи тебе два?
— Це як? — не зрозумів Айкі.
— Ну ти один такий весь Айкі, чи вас двоє, ну, я маю на увазі, в тебе ж дві голови, ну, може, тебе два?
— Хе! — сказав Айкі і задумався. Таких питань йому ще ніхто не задавав. Він подивився на Бу. Малий витріщився на нього своїми зеленими очима.
— Ну? — наполягав Бу.
— Ну... ну. Шо ну? — відмазувався Айкі. — Один я. Айкі. Ну. Ні. Чого. Таки точно. Я. Не знаю. Все. Все. Один я. Бачиш. Весь один. — Айкі витріщився на закляклого Бу так переконливо, що той хвильку помовчав, а тоді сказав:
— Значить тебе два. — сказав і подивився на небо.
Айкі цього разу задумався. Питання було досить проблематичне, хоча йому здавалося, що все і так зрозуміло без будь-яких питань взагалі. Він просто Айкі. Один такий собі. Але цей дивний Бу додумався раптом питати, чи його, Айкі, часом не два. Це він, напевно, тому питав, що в нього самого голова-то одна-однісінька. Бідні вони — одноголові. Але в Чамби також голів-то: раз-два і... також одна. Так само, як і в Бу, але Чамбу не цікавлять всякі дурниці. Як добре бути лапухом. Лапушиш собі і нікому голову не морочиш. Молодець Чамба.
— Айкі? — раптом спитало щось позаду.
Бу обернувся і побачив утака, який стояв і дивився двома головами на Айкі.
— Айкі! — цього разу утак трохи розізлився. Бу штовхнув Айкі в бік. Той неохоче повернув одну з голів, яка, певно, ще думала над питанням, заданим Бу.
Незнайомий утак зрадів, коли Айкі нарешті побачив його.
— Айкі, бери цього. — він тикнув пальцем в Бу, Бу відсахнувся від його жирного пальця. — і того. — він показав кудись у натовп, але Бу зрозумів, що то має бути Чамба і швидко побіг його шукати.
Поміж танцюючих ніг великих утаків було нелегко знайти Чамбу. Бу проявляв неабияку майстерність, прошмигуючи між ніг утаків, але однієї ноги йому обминути не вдалось. Він стукнувся в неї, а її власник схопив його на руки і почав обдаровувати мокрими поцілунками.
"Знайшов" — подумав Бу, намагаючись відвернутись від задоволеного Чамби.
— Досить! — нарешті не витримав Бу. Чамба оторопів:
— Ти чьо крикати?
— Сам такий. — образився Бу. — неси мене до Айкі, тебе там треба.
— Мене? — здивувався Чамба і побіг разом з Бу. Через мить зупинився і спитав:
— А куди бігти?
— Туди. — рявкнув Бу, тицьнувши пальцем в сторону підвищення, на якому залишився Айкі.
— Ай! — скрикнув хтось поблизу.
— Ой. — сказав Бу і витягнув пальця з вуха переляканого утака.
Чамба хіхікнув і побіг.
Коли Чамба прибіг, Айкі стояв якийсь заклопотаний, а утак, що прийшов по нього, з нетерпінням чекав на Чамбу з Бу.
— Ми тут-ка! — відрапортував Чамба, а Бу нарешті вдалося зіскочити в нього з рук.
— Пішли! — сказав утак і пішов.
— Куда? — спитав Чамба, а Бу подивився на Айкі, але той тільки повів плечима і пішов слідом за утаком.
— Куда? — вигукнув Чамба. — Я не хотіти ходити. Я хотіти танцювати реґґі. — і Чамба знову затанцював, але побачив, що Айкі з Бу вже далеко і побіг за ними.
7. Дзигова обсерваторія
Айкі, Бу та Чамба досить довго йшли за невідомим утаком. Чамба всю дорогу незадоволено буркав, деколи пробував танцювати, але, одного разу зашпортавшись і ледве втримавшись на ногах, вирішив іти нормально.
Було темно, але утак зловив у кущах світлячка і освітлював дорогу.
Вони забрели кудись аж під квітучий пагорб. Музики з площі Нумпі-дукського міста вже не було чути. Айкі видивився нагору. Квітів зовсім не було видно, але він точно знав, що вони мають бути десь там.
Раптом утак зупинився, посвітив світлячком перед собою і Айкі побачив, як він щось шукає в траві крутого схилу пагорба. Тоді утак повернув одну із своїх голів до нього і сказав:
— Відвернись.
Айкі відвернувся. Чамба видивився на нього. Тоді щось хлопнуло. Айкі повернувся і побачив, як утак викинув світлячка в траву.
— І шо далі? — спитав Айкі.
— Ходи сюда. — сказав утак. Айкі підійшов до нього. — І ти сюда. — Чамба теж підійшов. — І ти. — Бу несміло наблизився до великого волохатого заду Чамби, якого тепер не було видно, а тільки відчутно мокрим носом. Утак обійшов їх усіх, став позаду Бу, підняв його і посадив Чамбі на руки.
— То мені? — зрадів Чамба. Бу надувся.
— Підійдіть ближче до гори. — наказав утак. Вони підійшли. Айкі стояв першим і йому здалося, що в горі ніби дірка. Але точно він не міг сказати, бо мало-що було видно, аж поки він не підійшов ближче і не намацав її.
— Дірка. — сказав Айкі.
Раптом утак щосили вперся в Чамбу, той, ледве втримавши Бу на руках, бехнувся в Айкі, Айкі змахнув руками і впав у дірку. Чамба разом з Бу на руках впав за ним.
— Усе. — сказав утак і спокійнісінько почав заліплювати дірку трав'яними дверима.
Айкі, Бу і Чамба тим часом повільно ковзали якоюсь аж дуже гладкою поверхнею. Ставало страшнувато, бо аж геть нічого не було видно. Тоді Айкі, який ковзав першим, не втримався на ногах і впав. Так швидкість збільшилась, до того ж Айкі відчув, як вони ковзають кудись вниз. Позаду зарепетував Чамба. Він, напевно, також впав, і випустив з рук Бу, який заверещав трохи далі ззаду.
Айкі намагався зловитися руками хоч за що-небудь, але все навколо було гладеньким і трохи мокрим. Айкі зрозумів: вони ковзали якимось гладким тунелем.
— Ааааааааа!!! — зарепетував сам Айкі, коли відчув, що швидкість просто неймовірна. Всі спроби вхопитися за щось руками були марними, аж поки Айкі не зловив щось волохате. Відразу він злякався, бо не знав, що це. Але страх швидко змінився радістю, бо це, як не як, був шанс зупинитись. Тоді Айкі щосили смикнув за те волохате, що було у нього в руці. Позаду зарепетував Чамба. Айкі відчув, що від цього смикання швидкість не зменшується і смикнув ще раз. Знову зарепетував Чамба. "Боїться біддолаха" — подумав Айкі і знову смикнув.
— Пусти мій нога! Базавлюк! — зарепетував Чамба.
— Ой. — вирвалося в Айкі і він відпустив волохату ногу Чамби.
Швидкість була такою, що аж у вухах заклало. Немов який вітер свистів довкола і було трохи холодно. Але найбільше було страшно. І то так страшно, що, коли раптом тунель закінчився і Айкі впав на купу соломи, він все ще не вірив, що пора перестати боятися. Однак він встиг додуматися, що треба якнайшвидше відскочити вбік. Тільки він це зробив, як на його місце гепнувся Чамба і оторопів від побаченого. Айкі також оторопів. Згори впав Бу, стукнувши Чамбу по голові, але той нічого не відчув, бо ніяк не міг второпати, куди це вони потрапили.
Айкі протер очі і перед ним почала прояснятися картина. Навколо купи соломи, на яку вони всі троє впали, було тільки небо і далекі поодинокі острови. Аж тепер Айкі помітив, що він особисто стоїть саме на небі. Йому стало страшно і він підскочив. Але знову приземлився на своє небо. Воно було твердим. "Скло" — подумав Айкі і помітив, що небо поділялося на сектори, які і справді складалися зі скла, по якому ходили утаки, на якому стояли дивні столи, з якого у сторону неба стирчали дивні труби.
Раптом до них підійшов утак, при вигляді якого в Бу вилізли очі на чоло, а Айкі вперше в житті відчув себе мізерним. Утак, що підійшов до них, був втричі більший від Айкі. Однією рукою він вхопив його, а другою Чамбу з Бу і поніс їх кудись.
Невдовзі вони побачили перед собою двох утаків, від вигляду яких їм не стало краще. В одного з них було три, а в другого аж чотири голови. Бу важко ковтнув все те, що від побаченого застрягло у нього в горлі і подумав: "А я думав, дві голови — це багато".
Величезний утак нарешті поклав їх всіх трьох на скляну підлогу і пішов кудись.
Триголовий і чотириголовий про щось сперечались. Але одна з голів чотириголового помітила Айкі, Бу і Чамбу:
— Уля-ля. То ви вже тут? Люкс. В дзиговій обсерваторії вас давно чекають. Я Рігобер, а то. — Рігобер показав на триголового: — Кубік.
— Здрастя. — чесно привітався переляканий Чамба.
Рігобер розсміявся трьома головами, а четверта сказала:
— Ви, мабуть, злякалися, але вам нічого боятися. Сьогодні, Айкі, ти герой там нагорі. Правда?
— Ага. — промимрив Айкі.
Рігобер уважно роздивлявся трьома головами прибулих, четверта на мить задумалась і якось тихо сказала:
— Чуєш, Кубік, а таких нема на небі.
Той, що звався Кубіком, також уважно роздивився Бу і Чамбу двома головами — третя в цей час мирно спала — і сказав:
— Нема.
Рігобер підпер руками боки.
— А знаєш, Кубік, треба план №2.
— У нас нема вибору.