Так само поводиться і Соловйов у своїх шоу.
Одне і те саме! Нудно з вами, панове брехуни!
ЛИЗОБЛЮДСТВО І ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ ДОПОМАГАЮТЬ БЕЗДАРНОСТІ СТАТИ "ПЕРШИМ ХУДОЖНИКОМ НА РУСІ"
Художник щомісяця дарував москві нову гуртову партію своїх робіт і його мазанину важили центнерами та в мерії не знали куди дівати.
Мер Лужков ніскільки не розбирався у живопису, весь час думав як його красиво набити власні кишені, і вирішив під шумок вихваляння картин бездарі провернути будівельну аферу за 300 метрів від кремля.
А художник дійсно повірив у свою геніальність і давай щодня не по 1, а по 2 картини шпарити. Та за ним майстри кольорових фото не можуть встигнути! Так швидко створює свої шедеври! Ще помічник не встиг мольберт йому виставити та фарби з пензлями розкласти, а геній – бац! І створив чергове геніальне полотно! Небачене диво!
Хто ще так може? То — то! Значить перший на русі художник!
Лужков навіть пропонував обвішати мазаниною генія всі тунелі в московському метро. Ледве відмовили! Побоялися протестів!
Для підняття авторитету художника — графомана Лужков хотів зробити його Почесним громадянином москви, що крім сміху викликало й обурення – кандидата в Почесні з тріском провалили.
Комісія з розгляду пропозицій про присвоєння звання Почесного громадянина зібрала купу відгуків про кандидата, серед них немає жодного позитивного. Продає свої шедеври столиці і хоче за це ще й стати 20-м почесним. Де тут меценатство? Передав місту понад 1500 своїх робіт, тупих, як фото аматора, і отримав галерею у центрі москви. Це не меценатство. Натомість отримав багато інших звань у кулуарах московської думи та мешканців столиці. Нелітературних! Погляньте на його шедеври рівня школяра: не може не те, що показати внутрішній світ людей на портретах, а навіть хоч якихось емоцій. Гірше кольорових фото! Бере кількістю і знаністю намальованих.
Останнє десятиліття брав активну участь у змаганні за звання головного художника на русі. У нього два основних конкуренти, теж улюбленці рашистської влади, — художник Ілля Глазунов та скульптор Зураб Церетелі. В змаганні програє за всіма статтями. Але фортуна добра: Глазунов уже відійшов в інший світ, а Церетелі збирається.
Глазунова і мертвого обігнав, бо тому не дали Героя праці, а він таки випросив та заслужив Зірку, бо підтримав війну в Україні.
Тож тепер на 2-му місці після скульптора Зураба Церетелі, який і звання Героя соціалістичної праці має і листів на підтримку анексії Криму і повномасштабного вторгнення в Україну не підписав, щоб не ставати токсичним в очах Заходу, не псувати свою репутацію назавжди.
У 2014 році для затравки тодішній міністр культури пройдисвіт Владислав Мединський на всю країну збрехав, що Церетелі і його замісник у російської академії мистецтв, теж Герой соціалістичної праці, Таїр Салахов уже підписали лист на підтримку анексії Криму, а потім, коли натхненні такими відомими іменами натовпи повалили ставити свої підписи під історичним документом для судового процесу над рашистами й було набрано необхідну кількість підписів, мимохідь обмовився, що Церетелі й Салахов не підписували.
Мовляв, помилочка вийшла! Вибачте!
Коли таке дізнався улюблений художник Лужкова, то полегшено зітхнув: нарешті хоч з листом про крадіжку Криму обігнав головних конкурентів! Відтоді регулярно нагадує міністрам: коли потрібно буде підписати якусь гидоту, типу, лист з підтримкою нападу на наступну державу чи оголошення війни всьому світу, то щоб йому зателефонували раніше за Церетелі. Міністерські запевняють, що так і зроблять!
ШИЛОВ Олександр Максимович (1943), художник, народний художник рф, Герой праці росії. У 2014 році підписав листа на підтримку анексії Криму, а у 2022 – повномасштабного вторгнення в Україну.
Як умілий і хитрий продюсер, салонний портретист починав по знайомству свою кар'єру живописця — з написання портрета глави СРСР Леоніда Брежнєва з лампасами. Невдалий примітивний портрет краще нікому не показувати, але сам факт на всіх справляє величезне враження. Зумів підлізти до колишнього мера москви Лужкова, який зметикував як краще використати Шилова: розпіарити бездар, а потім знамените ім'я пустити в хід для прикриття будівельних оборудок!
Так і зробили! За наказом Лужкова аби виправдати глобальну перебудову унікального історичного кварталу біля кремля, спочатку зарахувати художника Шилова ледь не до ліку святих.
Задля розширення прижиттєвого музею-галереї Олександра Шилова будівельники знесли дві історичні пам'ятки ХІХ століття.
Щоб залучити інвесторів, роботи з реконструкції розширили на весь квартал — спочатку влада москви виділила невеличкий особнячок на Знам'янці під потреби галереї, а потім якось ненароком маленька хатинка приросла величезним 5-поверховим бізнес-центром та елітним житловим комплексом і готелем, розширившись майже на весь квартал.
Ціна землі біля кремля – серед найдорожчих у світі!
Історія музею Шилова – яскравий приклад освоєння міської території для комерційних забудов під прикриттям будівництва культурних об'єктів і розпіареного для махінацій імені знаменитості.
Галерея Шилова — державна установа – але це якесь дивне непорозуміння. Мистецтвознавці допетрали: відбувається чергова афера влади, і лише сміються, обережно натякаючи на відсутність таланту:
- Шилов наче якось не помітив появи кольорової фотографії.
Тобто, його творчість за три копійки нікому не потрібна!
Але де зберігати вагони шедеврів великого рашистського митця?
Мистецтво потребує жертв. Особливо мистецтво Шилова!
Скільки статей написано і телесюжетів знято про високо духовну творчість Олександра Максимовича. Ознайомтеся і під враженнями від нескінченної брехні вважатимете художника – зразком моралі!
Звісно, в житті все трохи простіше: хам, грабіжник, бандит.
Дуже духовний лупасить усіх, хто не може дати здачу.
Любить розпускати руки, б'є жінок.
Зламав дружині ніс, вигнав її з дому і відібрав прикраси, що їй належали. Два свідки підтвердили побиття пані Анни, була написана заява до поліції, подано письмові свідчення двох свідків, як придворний живописець і перший на русі художник викидав дружину з квартири. Але по команді згори все було спущено на гальма, справу розвалили.
В лікарняну палату до Анни, яка ледве не померла від такої вдячності чоловіка, завітав поліційний генерал з охороною і запропонував хворій зробити вибір: або віддати свої фамільні прикраси Шилову, або прямо звідси під конвоєм поїхати в тюремну лікарню.
Розлучення Шилова було більше схоже на бандитську сварку, ніж на цивілізоване розставання гідного представника рашистської інтелігенції. Дружина подала зустрічний позов про стягнення аліментів з доларового мільйонера хоч по тисячу зелених на місяць.
Наступного дня видатний митець з'явився до неї й пообіцяв:
-Іржавого цвяха не отримаєш! Мені тебе пристрелити легше!
-Я завжди була покірною, безправною, — плаче нещасна. — Почувалася рабинею. 8 кімнат. Хатніх робітниць у нас ніколи не було. Плакала іноді від утоми. Адже меблі всі антикварні — в завитушках, бронзі! Доводилося пил пензликом скидати, а потім поверхню полірувати до блиску. А наші 18 вікон! Потрібно всі їх вимити, протерти пилюку з підвіконь! Як тут не втомитися! Інші справи теж були на мені одній. Плюс ще собака. Я часом по 30 сорочок прасувала за раз. Біля плити стояла годинами, вигадуючи щось новеньке та смачненьке! Дух перевести не було коли. А бенкети! Згадувати страшно. Багато гостей збирав, і мені доводилося робити якісь кулінарні запаси за тиждень, а то й більше. Всі гості дивувалися: невже впоратися з таким господарством під силу одній!
Шилова дуже люблять офіційні особи, особливо з силових структур. Двічі отримав першу премію фсб росії в галузі мистецтва – "за цикл портретних робіт співробітників та ветеранів органів безпеки". На відміну від силовиків, митці не так сильно цінують таланти Шилова. Дуже авторитетніший мистецтвознавець в росії рашистка Ірина Антонова, яка багато років була директором і президентом Пушкінського музею і яка зганьбила свою репутацію, коли підписала листи на підтримку бійні у Чечні та анексії Криму, казала:
- Мене іноді запитують, чому ви відгукуєтесь про портрети Шилова недбало, так би мовити? Так, такий портретист, як Шилов, дуже важкий випадок. І щоб це пояснити, я маю поруч поставити картину. Не обов'язково Рембрандта. Достатньо Рєпіна, Сєрова… Та якби він мене зобразив як Олену Образцову, це ж із собою можна покінчити, то це жахливо!
У податкових документах називає себе дуже скромно – "художник коробок для цукерок", бо підробляє на фабриці цукерок та приховує від фіскальної служби свої мільйонні статки, отримані готівкою від написання портретів простаків, які ведуться на його розкручене ім'я. Останнім часом замовлення на портрети дещо знизилися, бо якісь злі та заздрісні язики звели наклеп на великого художника сучасності: мовляв, усі кого малював геній, – після цього швиденько померли!
Коли почали розбиратися, то жахнулися, а ті, хто здуру замовляв живому класику свої портрети, зняти мазанину зі стін та спалити.
ТОЙ, ЩО ВОДИВ УСІХ ЗА НОСА
Актор ролей другого плану прожив довге життя, впізнаваний на екрані, має якесь коло шанувальників. Хтось називав його великим, але що то за великий актор, як немає великих ролей, навіть епізодичних?
Актор ніякий. Однаковий, передбачуваний, примітивний, плоский. Сліду після себе в мистецтві не залишив, хоч і намагався підняти хвилю. Ні багатозначні гримаси з трубкою не допомогли, ні містифікації з прибріхуванням. А що дутися, коли пустий та слизький.
Мильна бульбашка!
Добився популярності, коли сів на хвіст набагато здібнішому колезі Михайлу Державіну, який допомагав йому здаватися сильнішим актором, ніж був насправді. Тандем вийшов вдалим: про щось жартували, хтось сміявся, хоча нині вже такого гумору не розуміють.
У кінці життя, взагалі, не пройшов випробування на порядність.
Навіщо їхати на територію окупованої України та ще й з порушенням її державного кордону?
Чого не вистачало? Навіщо ганьбитися?
Ну, і хто він після такого? Таке важко зрозуміти!
Украсти й освоювати чужі землі – то в крові у росіян?
ШИРВІНДТ Олександр Анатолійович (1934), актор, народний артист рф, художній керівник московського Театру сатири.