Інна. Частина друга

Сам похорон у тужливий, мрячний день перетворився на величну, бага­тосоттисячну демонстрацiю вiд Кафедральної площi до Ан­такальнського кладовища. Я — пробач менi, Литво, — до Палацу Спорту прошмигнув без черги, вiдрекомендувавшись кореспондентом, пiд час похорону вiдволiкався на якiсь необов'язковi побiгеньки.

Надходить субота — день щотижневих зiбрань Громади.

Досi вiдмiннiсть полiтичних переконань, хоча й вiдчутно дошкуляючи нам, лишалась, як i годиться для об'єднання культурно-просвiтницького, на задньому планi. Тепер, коли ззовнi,  гвалтом, Литву хочуть розрубати на два, подiленi кривавою прiрвою, табори, лiнiя розламу загрожує пройти i через наше товариство. Прикриваючи збройне втручання потребою захисту нелитовського населення, непро­ханi "рятiвники" поставили його у вельми незручне становище, значною мiрою розпорошили й деморалiзували.

Кожен iз членiв Громади сприймає незалежнiсть Литви у свiй спосiб.

Для одного вона — нагода порвати зi злочинною тоталiтарною iмперiєю, прилучитися до демократичного, за захiдними стандартами, свiту. Для iншого життя у ма­ленькiй державi — передовсiм вiдрiзанiсть кордонами вiд рiдних, навала економiчних проблем, непевний статус у май­бутньому.

Однi вбачають у волi Литви сходинку до найжаданнiшо­го — визволення України, iншi вiрять в можливiсть ре­формування Союзу. Такого, хто виправдовує кровопролиття, не знайдеш, але тих, якi з упередженням ставляться до авантюрних, на їх погляд, крокiв "Саюдiса", вистачає.

В силу обставин, знаю сукупнiсть цих українцiв кра­ще, нiж будь-хто. Менi, головi осередку, вирiшувати, як звернутися до них сьогоднi.

Можна зайняти чiтку, принципову позицiю безумовної пiдтримки визвольної боротьби литовцiв.

Уберiгши кришталевiсть принципiв, втратиш некришта­левих людей. Незгоднi з такою однозначнiстю або вiдiйдуть вiд Громади або, чого доброго, створять аль­тернативну, "неполiтизовану". Що станеться в цьому разi, передбачити легко. У декотрих регiонах Союзу iснує по кiлька українських формувань. Про розбрат мiж ними вiдомо бiльше, анiж про самi товариства.

Можна ще, вiдмахнувшись вiд теперiшнього конфлiкту, лишити його без уваги. Тодi посiяна вiдчуженiсть, проростаючи, однаково загрожуватиме розколом.

Розкiш дiлитися допустима деiнде, але не тут, де ко­жен свiдомий краянин на рахунку. Громада — вища вартiсть, незамiнний засiб самоорганiзацiї. Iснування її — згуртованої й мiцної — краща пiдмога як для ли­товської, так i української справи.

Отож, покладаю: не даючи незгодi розвинутись, зiбра­ти усiх, змусити до cпокiйного, вiдкритого дiалогу. Глянувши одне одному в вiчi, мають позбутися взаємних пiдозр. Побачити в iдейних противниках друзiв, колег по долi, з якими зближує бiльше, анiж роздiляє.

При цьому є, правда, ризик розсваритись одразу ж на засiданнi. Тут повиннi придатися набутi ранiш авторитет i досвiд. Умисне не ставлячи пiдпису пiд надто полiти­зованими вiдозвами, можу, хоча би формально, стверджу­вати певну незаангажованiсть.

    На особистий же, хоч найменший, п'єдесталець не розраховую. Сама вибрана роль позбавляє непороч­ностi. Скiльки устиг запiзнати претендентiв  на лiдерство, якi, думаючи промчати до мети на бiлому конi прямим, найкоротшим шляхом, скiнчили крахом, отримавши на додаток ще й велике у родi людському розчару­вання!

     Збори починаються.

     Щоб умiстити охочих — учасникiв Громади, литовських українцiв, з якими познайомились за останнi днi, а також гостей з України, — довелося кiмнату, де збираємось зазвичай, змiнити на iншу, просторiшу.

     Вшанувавши хвилиною скорботи загиблих, переходимо до нинiшньої ситуацiї.

Я мобiлiзую усе своє красномовство. Звиваюся вужем, балансую на канатi. Викликаючи на дiалог сповiдникiв полярних точок зору, намагаюсь утримати їх вiд рiзких, незворотно-образливих випадiв, нейтралiзовуючи край­нощi, виробляти загальноприйнятну лiнiю. I говорю, го­ворю якомога бiльше — аби не впустити iнiцiативу, не дозволити диспутовi пiти самопливом.

Не поступаючись головним, мушу погоджуватися з абсурдними твердженнями, задкувати, висловлюватись не­докiнцево.

Напускаюся, зокрема, iз не зовсiм дочасною критикою на "Саюдiс". Декларованi ним принципи нацiональної полiтики далекi вiд повного втiлення. Нова влада, з якою ми, у пере­важнiй бiльшостi, гаряче солiдарувались, схильна — це очевидно — використовувати нацiональнi об'єднання, як ширму, димову завiсу у вигiднi для себе моменти. Жо­ден, скажiмо, депутат, проголошуючи перед виборами тур­боту про нацменшини, нiколи й не заглянув до нас, не поцiкавився проблемами. Декотрi високопоставленi дiячi не раз, безвiдповiдальними заявами, обурювали некорiнне населення.

Можливiсть для тих, кому наболiло, критикувати тут, на Громадi, має зменшити їм спокусу шептатись поза спинами, гуртуватися на сторонi.

Якоїсь хвилi таки гублю контроль. Вихопився з набо­ром ярликiв — бездумних, скороспiлих, вiдiрваних вiд конкретики — один iз приїжджих. Понурий, неголений, обвiшаний значками, коршуном налетiв на жiнку — невтом­ну, незамiнну громадську трудiвницю, що осмiлилась подiлитися цiлком зрозумiлими сумнiвами й тривогами.

Бризнули сльози. У виниклiй перепалцi вже зiрвалось "фашизм" — термiн, що його, застосовуючи до кого зав­годно, легко пускають у хiд примiтивнi, недорiкi спере­чальники.

Та пристрастi хутко влягаються. Учасники зборів по­велися достойно, витриманiше й мудрiш, анiж мiг би ствердити песимiстичний прогноз.

Диспут завершено вистражданим миром. Ми залишаємося разом. Незважаючи нi на що, не вiдмовляючись вiд теперiшнiх поглядiв, далi розгортатимемо задуманi ранiше культурнi програми. Будемо лояльними – не слiпо, а легiтимним шляхом домагаючись i своїх у нiй прав, — до незалежної Литви.

Кривавi ж вiйськовi вилазки рiшуче засудили усi — навiть тi, хто мав колись симпатiї до "Єдiнства". Склали й пiдписали також звернення з протестом проти фаль­шивок ("вiйська захищають в Литвi українцiв", "нели­товське населення пiдтримує "комiтет нацiонального по­рятунку"") скандально популярного ленiнградського теле­журналiста.

У раннiй вечiрнiй темрявi, покiнчивши з зiбранням, чвалаю, ледь переставляючи ноги. Кiлькагодинне, критич­не, як нiколи, напруження виснажило до краю. Печуть мовленi не так слова.

Хоча намiченої цiлi начебто досягнуто, почуваюсь по­битим псом. Вiд необхiдностi кривити душею, iти проти власних переконань, нудить, нiби пiсля отруєння.

Як добре Вам, i мiльйонам таких, як Ви, Iнно, не до­тикатись полiтики!

Нових ексцесiв особливо побоювались у нiч з суботи на недiлю, через тиждень пiсля побоїща. Та цього разу кровоп­ролиття — схоже за сценарiєм, з дещо меншими жертвами — чекало на Ригу.

А Громада, за участю численних гостей, проводить навпроти Державної бiблiотеки мiтинг до Дня Злуки. Тема об'єднання  українських земель поступилася мiсцем єднанню сучасному. Виступаючi українцi зичать добра Литвi, литовцi — Українi. Тисячi чоловiк, що змiстилися вiд Парламенту, пiдхоплюють скандування:

— Україна — Лєтува! Україна — Лєтува!

Багато, багато ще днiв i ночей не танула людська, налагоджена згiдно графiка для мiст i районiв республiки, варта. Височiли, ще й мiцнiючи, барикади, бiлiло у вiкнах павутиння паперових стрiчок. Не раз тривожний голос радiодиктора змушував покидати кого ро­боту, кого житло i поспiшати туди, де загрожувала не­безпека.

Вiйська продовжували утримувати бiльшiсть захоплених об'єктiв, невсипуще охороняти рудименти радянської епо­хи. Перiодично влаштовувалися провокацiї, торохтiла но­чами стрiлянина, гримiли, змушуючи прокидатись посеред ночi, вибухи.

Проте життя, незважаючи нi на що, верталось у звич­ну, спокiйну колiю. Iнтенсифiкувалась, аби надолужити втрачене, робота. Я знову бував у науково-дослiдному iнститутi, знов мав нагоду спiлкуватися з Iнною.

В особливо напруженi днi ми не раз стрiчалися бiля Парламенту. Але наскiльки натхненно, дiєво виглядала там, настiльки банальними, ухильними виявлялися тепер вiдповiдi на спроби докладнiше взнати її роль у щойно проминулому.

— Ну чергувала по ночах — що тут такого? При­носила їжу — разом iз дiвчатами. Чого розводитись про своє, якщо люди загинули, лишилися покалiченими? — переконано, з обуреними iнтонацiями, запевняла. — Я не здiйснила нiчого особливого, знаходилась, де й усi.

Для осуду напасникiв вона не принижувалась до рiзко­го, злостивого слова — позначала їх коротко: "тi". Не припускалася й думки про вирiзнення особистого, наче табу, уникала показного патрiотизму. Пiдкреслюючи "як усi", волiла належати до незчислених, безiменних оди­ниць — чия участь стала, в кiнцевiм пiдсумку, вирi— шальною, але для котрих розрахунок на будь-якi, зi спiльної перемоги, дивiденди виглядав би непристойнiстю.

Через мiсяць пiсля "кривавої недiлi" задля кiлькох хвилин прямого ефiру вилiтаю до Києва.

Молодiжна телепередача уперше нецензуровано дає на Україну кадри побоїща бiля телевежi. В дискусiї з ко­мунiстичним депутатом Верховної Ради маю можливiсть спростувати твердження офiцiозу про дискримiнацiю в Литвi українцiв.

Квитка на лiтак додому не купити. Непередбачена, в легкому одязi, довга дорога в неотоплюваних поїздах обертається бронхiтом, що його, за вiдсутнiстю часу для лiкування, заганяю в хронiчну стадiю.

Десь пiд кiнець зими, коли небезпека раптової атаки на Парламент звелася до мiнiмуму, незначний привiд спонукав мене заглянути до вже не дiючого "штабу".

Розтоплений вiдлигою, хлюпає снiг. Поникли, обтрiпа­лись рiзнокольоровi прапорцi. Сiрими патьоками порозпли­валися гасла боротьби за Свободу.

На площi народу негусто, зате помiтно побiльшало бруду. Пiдозрiло збуджена групка молодикiв сидить на колодах довкiл широкої плями пригаслого вогнища. Де-не-де, недовiрливо розглядаючись, походжають за­рубiжнi туристи. 

У дверях  будинку на мiсцi врiзного замка зяє дiра. За ними б'є в нiздрi рiзкий запах сечi. 

Коли розмова з юним господарем квартири, де мiстився "штаб", торкнулась недавнього минулого, той зауважує: 

 — Поки iснувала загроза, приходили iншi люди.