— промугикав Айкі.
Чамба, здається, зрозумів. І вони всі троє пішли. Куди — вони не знали. Може Айкі знав, але він нічого не говорив.
Вже справді починало смеркати. Бу раз-по-раз глипав на небо і думав: "Чи то день такий тут короткий, чи так багато всього було?"
— Всьо. Вечьор. Пипа. Кранти. Хавчик. Танці. Дівки. — почав мугикати Чамба. Айкі не звертав на нього уваги. Бу також уже звик. Він тільки роздивлявся по сторонам. Цим незнайомим і дивним містом йому подобалось іти. Однак тепер уже вони чомусь нікого не зустрічали. Дивно якось. Однак Бу таки помітив якогось утака, який ховався у тіні будинку, а потім чухнув у кущі і втік. Це було щось схоже на Муміка, тата Айкі, але Бу не був впевнений. Якщо то Мумік, то він, напевно, спішив за килимком-літунцем.
— Прийшли. — сказав Айкі.
— Куда? — спитав Чамба.
— Уже? — здивувався Бу.
— Ага. — відповів Айкі.
Вони прийшли на місце, з якого було видно площу. Ну ще не зовсім видно, але, принаймі, чути. Бу сподобалось те, що він почув. Чамбі, здавалось, було цілком все-рівно — він, мабуть, вже звик, і тільки Айкі з захопленням слухав: адже це все для нього. Бу розуміюче подивився на його довольні голови і продовжував слухати. А слухав він чудні співи. Змішаний хор всіляких голосів: і жіночих, і чоловічих, і дитячих — співав якусь дивну і чаруючу пісню. Було цікаво, а що там, на площі, робиться.
От вони і прийшли на площу. Саме тут завжди відбувалося свято в честь нового дорослого утака. Сьогодні ним був Айкі. От він і стояв перед площею, на якій була тільки купа утаків, які, побачивши Айкі, враз замовкли.
— І це все? — здивувався Бу.
— Зара взриш. — сказав Чамба і підштовхнув Айкі. Той трохи злякався і пішов уперед.
Всі чомусь і далі мовчали. Коли Айкі вийшов на середину, всі обступили його колом, в якому опинилися Чамба і Бу. На підвищення, перед яким саме стояв Айкі, піднявся якийсь поважний утак, певно місцевий начальник, і вирішив щось говорити.
— То мер. — прошепотів Чамба на вухо Бу.
— Хто такий мер? — спитав Бу.
— Я. — сказав мер.
Всі весело заплескали в долоні, вітаючи мера.
— Це я прийшов сьогодні привітати нашого великого Айкі...
— Зануда. — сказав Чамба.
— Хто зануда. — спитав Бу.
— Я. — сказав мер. — від імені всього острова Нумпі-ду...
Айкі похитав обидвома головами. Він знав, що мер зануда. Але треба було слухати, бо тільки після його занудної промови почнеться свято. А він його так чекав.
— Кінчає. — сказав Чамба через півгодини.
— Хто кінчає? — спитав Бу.
— Я. — сказав мер. — наостанок нашому великому Айкі і тим, хто з ним полетить, хоч це і не за правилами, але це я, мер, такий добрий і дарую вам усім... — мер подивився на Айкі, перевів погляд у натовп, Чамба подивився на Бу, Бу спробував взагалі ні на кого не дивитися, тоді Чамба вискочив на середину площі, поближче до Айкі, Бу поспіхом роздивився по сторонах і чухнув услід за Чамбою. — Ага, ото во, де ви. Я вам усім трьом про всяк випадок вручаю... мубільні нумпідони з підключенням до "Нумпі-ду сім'я".
— Ура !!! — зарепетували утаки на площі і почали плескати в долоні.
Айкі здивувався, Чамба зрадів, а Бу злякався.
— Шо то? — спитав Айкі.
— М...м...м...мубільні нум...м...м...мпідони. — прозапинався Бу і невинними, нічого не відаючими очима подивився на Айкі.
Айкі видивився на чука і зітхнув.
— То ми говорити в нумпідони. То круто. Йьо. Я такий хтів. — закричав Чамба і підскочив до мера.
Мер нагнувся зі свого подіуму, відштовхнув Чамбу в сторону і кинув щось в Айкі. Той оторопів і навіть не помітив, як у нього на поясі засвітилася якась зелена штучка. Чамба відразу кинувся до Айкі, вхопив ту штучку і почав роздивлятися.
— Та то ж Дукія, моя сама супер. Я такий хтів. Ну ше може Нумпідолла. — промугикав Чамба і повісив Дукію назад на пояс Айкі, який так досі і не второпав, що то було.
А мер тим часом кинув щось у Бу. Той спробував відскочити, але не встиг і у нього на поясі засвітився червоний нумпідон. Чамба кинувся до Бу, вхопив його нумпідона і почав розглядати його.
— Ааааай. Це Нумпідолла. Я такий хтів. Чьо такий не моя? Тільки не Ута-кел.
Здається Чамба починав розчаровуватися в нумпідонах. Але в цю мить мер і в нього кинув одним, який відразу ж засвітився синюватим світлом на його поясі. Чамба завмер і довго не наважувався дивитись на свого нумпідона. Потім несміло намацав його рукою і почав відчеплювати від пояса.
Меру набридло чекати і він урочисто вигукнув:
— Свято починається! Торт!
Тільки він викрикнув "торт", як під гучні свисти і оплески натовпу перед Айкі з'явився величезний-превеличезний торт. Ще навіть більший від Айкі. Бу закляк. Сам Айкі забув про нумпідона і витріщився на торта. Чамба вже відчепив свого нумпідона від пояса і, заплющивши очі, підніс його до носа.
— Тільки не Ута-кел, тільки не Ута-кел. — шепотів Чамба. Аж от, тільки він наважився глянути на свого нумпідона, як десь угорі на всю площу заверещало:
— Шухеееееер!!!
Щось гепнулося з неба. Щось дуже голосно і мокро чмакнуло на землі. Щось, мабуть, вирішило спаскудити всім свято.
В наступну мить Чамба нічого не бачив. Потім він лівою рукою змахнув густу кремову масу з очей і побачив перед собою переляканого Бубуха, який сидів такий собі весь у крему серед руїн величезного торта.
— Снайпер. — прошепотів Чамба. — Прямісько у торт. Супер. — тоді він все ж таки нарешті глянув на свого нумпідона, що його тримав у правій руці. Очі його повільно збільшились, ніс позеленів і він ледь чутно прошепотів: — Ута-кел.
— Я ж казав, шо він ше гепнеться. — сказав Айкі, таляпаючись у кремі. — Такого торта завафляв!
Айкі не сподобалось те, що зробив Бубух. А Бубухові, мабуть, сподобалось. Він сидів посеред кусків торта і смачно чамкав, злизуючи його рештки з кремових рук. Та раптом він замовк і видивився на натовп утаків, який оточив його. Вони всі: хто більше, хто менше — були заляпані кремом, дехто також облизувався, але ніхто не здавався Бубухові приязним. Тоді горе-літун почав шукати свого килимка-літунця, нарешті знайшов, швидко скочив на нього, але він не полетів. Точніше полетів, але якось кволо. Певно тому, що був такий кремовий. Натовп ще трохи розступився, даючи йому можливість розбігтися. Бубух розбігся, знову скочив на килимка і полетів. Попетляв трохи в небі і впав десь серед будинків.
Нарешті знову заговорив мер:
— Ну шо? Торт!
І на місці старого торта з'явився новий, ще навіть більший від старого.
Всі заходилися швидко його нарізати взявшимся не знати звідки здоровим тортовим ножем. Бу сидів і здивовано дивився за тим, як утаки їдять: також двома головами. "Ну хоч якась користь" — подумав Бу. — "Двома головами і більше, і швидше поїш".
Чамба їв однією головою, але їв в декілька разів більше і швидше від будь-якого двоголового утака.
Нарешті торта з'їли. Тоді мер знову заговорив:
— А тепер буде стіл!
І по всьому периметру площі з'явився довжелезний стіл з купою різноманітних страв на ньому. Утаки весело кинулись до столу, а мер у цей час знову взяв слово:
— Музика!
І на площу вибігли утаки-музики з дивними палочками. Вони стали на підвищенні біля мера і почали грати. Бу не зрозумів, як це у них получилось, але їхні палочки враз повитягувались і стали різними інструментами: барабанами, трубами, флейтами, ще чимось, але чим — Бу не знав.
Якось так захотілось танцювати. Бу дивився довкола і в нього мерехкотіло перед очима. Утаки так весело і смішно танцювали. Вся площа дуріла, тільки старші і поважніші утаки сиділи за столами і наминали все, що на них було — певно поспішали, поки за столи не сіли молодші. Так подумав Бу. Але відразу йому довелось передумати, оскільки те, що з'їдалося, відразу ж з'являлося знову. Ото острів! Бу він все більше і більше подобався. Тоді раптом він знайшов у натовпі Чамбу. "Нарешті цей телепень додумався не махати лопатою" — подумав Бу. Чамба і справді не махав лопатою. Вона мирно стирчала у нього з-за поясу.
— Бу! Букай сюда! — закричав Чамба, помітивши Бу.
— Букай сюда? — сам себе перепитав Бу. — оригінально. — і почав танцювати разом з Чамбою.
6. Питання дня
— Фуууух... — прокряхтів Айкі, гучно всівшися. — Втомився я.
Він витер піт з чолів обидвох голів. Бу сів біля нього.
— Ото дають жару. — вигукнув Айкі і подивився на Бу, підморгнув йому і штовхнув ліктем у плече.